Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

— Нічого, Ейлін, я знаю, що ти візьмеш себе в руки і будеш хороброю дівчинкою. Ти сама бачиш, наскільки це важливо для мене!

Ковпервуд уперше виглядав пригніченим.

— Добре, любий, добре! — відповіла Ейлін, обнімаючи його і пригортаючи до себе. — Авжеж, ти можеш на мене розраховувати! О, Френку, як я тебе кохаю! Я просто розчавлена горем! Але, можливо, ти ще уникнеш банкрутства? Утім, що нам до цього, коханий, адже все одно нічого не зміниться, правда ж? Хіба ми будемо менше кохати одне одного? Я на все готова заради тебе, любий! І в усьому буду тебе слухатися. Вір мені! Від мене ніхто нічого не дізнається.

Вона вдивлялася в його суворе, бліде обличчя, і готовність боротися за найдорожчу людину поступово наростала в ній. Її пристрасть була гріховною, беззаконною, аморальною, але це було кохання, а йому, зацькованому законом, властива полум’яна відвага.

— Я кохаю тебе! Кохаю, Френку, дуже — повсякчас твердила вона.

Він вивільнився з її обіймів.

— Іди, моя крихітко! Пам’ятай — завтра о четвертій. Я чекаю на тебе. І головне — мовчи. Нікому ні в чому не зізнавайся.

— Будь певен!

— І не хвилюйся за мене. Усе владнається.

Він ледве встиг поправити краватку і в невимушеній позі всістися біля вікна, як до кабінету увірвався керуючий канцелярією Стінера — блідий, засмучений, очевидно, не тямлячись від хвилювання.

— Містере Ковпервуд, пам’ятаєте той чек, який я вчора ввечері виписав вам?.. Так от, містер Стінер каже, що це незаконно, що я не повинен був цього робити! І загрожує всю відповідальність покласти на мене. Він каже, що мене можуть заарештувати за співучасть у злочині! Що він мене звільнить, якщо я не поверну чека, і негайно запроторить до в’язниці. Містере Ковпервуд, я ж ще зовсім молодий! Я щойно почав жити. У мене дружина і маленький син. Невже ви дозволите, щоб він вчинив таке зі мною? Ви ж віддасте мені цей чек, правда? Без нього я не можу повернутися до казначейства. Він запевняє, що на вас чекає банкрутство, що ви це знали і тому не мали права брати у мене чек.

Ковпервуд зацікавлено дивився на нього. Його вражало, наскільки різноликі були всі ці провісники лиха. Так, якщо вже починають сипатися нещастя — то вони сиплються з усіх боків. Стінер не мав права висувати проти свого підлеглого таке звинувачення. Операція з чеком не була протизаконною. Імовірно, скарбник від страху зовсім розгубився. Щоправда, він, Ковпервуд, отримав розпорядження більше не купувати і не продавати облігацій міської позики, але воно прийшло вже після купівлі цієї партії і зворотної сили не має. Стінер залякував свого бідолашного секретаря — людину значно більш гідну, ніж він сам, аби отримати цей чек на шістдесят тисяч доларів. Жалюгідний боягуз! Правильно хтось сказав, що не виміряти глибин ницості, до яких може впасти бовдур!

— Ідіть до Стінера, Альберте, і скажіть йому, що це неможливо. Облігації міської позики були придбані до того, як прийшло його розпорядження — це легко перевірити за протоколами фондової біржі. Тут немає нічого протизаконного. Я маю право на цей чек, і будь-який суд, якщо я побажаю до нього звернутися, вирішить справу на мою користь. Ваш Стінер зовсім втратив клепки. Я ще не банкрут. Вам не загрожує жодне судове переслідування, а коли щось таке й трапиться — я знайду спосіб захистити вас. Я не можу повернути вам чек, бо у мене його немає, але навіть якби й був, я й не подумав би його повертати. Бо це означало б, що я дозволив дурневі обдурити мене. Дуже шкодую, але нічим не можу допомогти.

— О, містере Ковпервуд! — на очах Стаєрса виступили сльози. — Стінер мене звільнить! Він конфіскує мою заставу! Мене виженуть на вулицю! Крім платні, у мене майже нічого немає!

Він почав заламувати руки, але Ковпервуд тільки скорботно похитав головою.

— Не так усе страшно, як вам видається, Альберте. Стінер тільки погрожує. Він нічого вам не може зробити. Це було б несправедливо і незаконно. Ви можете подати на нього позов до суду і отримати те, що вам належить. Я зроблю все, від мене залежне, щоб допомогти вам. Але цей чек на шістдесят тисяч доларів я повернути не можу, бо у мене його немає, розумієте? Тут я безсилий. Повторюю: його у мене немає. Він пішов на сплату за облігації. Цих облігацій у мене також немає. Вони в амортизаційному фонді або будуть там найближчим часом.

Ковпервуд замовк, пошкодувавши, що згадав про це. Останні слова ненавмисно зірвалися у нього з язика; це траплялося з ним дуже рідко і зараз пояснювалося лише винятковою складністю становища. Стаєрс продовжував благати, але Ковпервуд стояв на своєму: це марно. Нарешті молодик пішов, переляканий, розбитий, надламаний. У його очах стояли сльози. Ковпервуд від щирого серця йому співчував.

Ледве встигли зачинитися двері за Стаєрсом, як Ков­первуду повідомили про прихід батька.

Старий виглядав украй змученим. Напередодні вони розмовляли з Френком майже до світанку, але наслідком цієї розмови було лише відчуття повної невпевненості в майбутньому.

— Добридень, батьку! — бадьоро привітав його Френк, помітивши пригнічений стан старого.

Він і сам тепер розумів, що надії на порятунок вже не залишилося, але яка була користь від того, що він у цьому зізнається?

— Ну, як справи? — запитав Генрі Ковпервуд для годиться, з зусиллям піднімаючи очі на сина.

— Як тобі сказати… Над нами нависли грозові хмари. Я вирішив, батьку, скликати своїх кредиторів і просити їх про відстрочку. Іншого виходу немає. Я позбавлений можливості реалізувати будь-яку значну суму. Сподівався, що Стінер передумає, але про це не може бути й мови. Його секретар щойно вийшов звідси.

— Навіщо він приходив? — поцікавився Ковпервуд-старший.

— Хотів, щоб я повернув йому чек на шістдесят тисяч, виданий мені на сплату за облігації міської позики, які я придбав учора.

Френк, однак, мовчав про те, що він заклав ці облігації, як і про те, що чек він використав для погашення заборгованості Джирардському національному банку, а до того ж залишив собі тридцять п’ять тисяч готівкою.

— Ну, це вже нікуди не