Анатолій Георгійович Олексин - Говорить сьомий поверх

З Гайною Іллівною я вже наступного дня розмовляв. А одразу після того, як ми пішли від Єрьомкіних, сталися ще надзвичайно важливі події. Я про них у наступному листі розповім.

Коля

Коля пише Олі

Здрастуй, Олю!

Я повинен розповісти тобі, що ще сталося, коли ми вийшли від Єрьомкіних.

На вулиці я глянув на Тимка, який від ніяковості не зронив у Єрьомкіних жодного слова (і добре, що не зронив), та й кажу йому;

— Що, переконався?

Він сумно кивнув головою.

І раптом нас ззаду наздогнав огидний, шепелявий голос Рудика Горлова:

— Ну як, Свистуне, нудьгуєш за Вороною? Адже ти птахів любиш! Пам'ятаю, як вона тут перед тобою на колінах стояла…

— Яка Ворона? — тихо запитав мене Тимко. Але Рудик почув його запитання.

— А ти, дитя нерозумне, не знав Ворону? Була у нас така, Оля Воронець… Завжди справедливу з себе удавала! А потім каркнула, крилами змахнула і полетіла…

Рудик намірявся іще щось сказати — певно, про наше з тобою листування. Та Тимко раптом стягнув з носа свої окуляри і тицьнув їх мені:

— Потримай, Колю, хвилиночку. Бо розіб'ються…

І я ще навіть нічого не встиг збагнути, як він, маленький і худенький, підійшов до довготелесого Рудика, підвівся навшпиньки і вліпив йому лункого ляпаса.

Рудик у бійку не поліз: чи то соромно було відповідати Тимкові, який ледве сягав його плеча, чи мене боявся. Він стояв на місці, безладно розмахував руками й кричав:

— Ану ще спробуй! Ще хоч разочок!..

Тимко знову діловито підвівся навшпиньки й ще раз лунко ляснув Рудика. Той продовжував репетувати:

— Ану ще спробуй!..

Та Тимко більше не пробував. Він, не озираючись, пішов з двору.

Я наздогнав його і пішов поруч.

Ми до самого Тимкового дому не розмовляли. Бо обидва були дуже розгублені. І я до самого дому так і тримав у руках його окуляри…

У Тимковому дворі ми почали прощатися. Тимко начепив на носа свої окуляри. І тут раптом щось камінцем упало з дерева.

Ми побачили в снігу маленьку скуйовджену грудочку сіруватого кольору.

— Горобчик, — сказав я. — Замерзне…

Тимко, мов «швидка допомога», кинувся до маленької пташки. Він обережно поклав її на долоню, ніби на ноші, обережно прикрив другою долонькою. Горобчик ледве дихав… Тоді Тимко опустив його у свою хутряну рукавицю. Горобчик там якраз і помістився.

Я дивився на доброго, ласкавого Тимка, і мені якось не вірилось, що це він п'ятнадцять хвилин тому зі злістю і рішуче двічі ударив Рудика Горлова. Якось навіть не вірилось…

Ось і знову почне працювати пташина лікарня! Але головним лікарем тепер буде Тимко, а я — так би мовити, «науковим консультантом».

Коля

Коля пише Олі

Здрастуй, Олю!

Просто не знаю, як його бути з отим двоколісним велосипедом! І навіщо я пообіцяв купити його? Якби ще триколісний, я б цілий місяць не ходив у кіно, не снідав би у школі й збирав гроші, а на двоколісний мені не назбирати. Дивно навіть: два колеса коштують чомусь дорожче, ніж три!

У батька я просити грошей на велосипед не хочу: адже він оце нещодавно купив мені два акваріуми, щоб я більше не займався птахами. І потім, він почав частіше задихатися ночами, і лікарі порадили йому поїхати до санаторію на цілих два місяці. Батько сказав, що на місяць йому дадуть безплатну путівку. А на другий? І ще дорога туди й назад… Я дуже хвилююся, Олю, і не хочу зараз нічого просити у батька…

Тимко клопочеться зі своєю лікарнею. А в день народження він одержить від твого імені подарунок, якого дуже й дуже чекає… Скоро ти довідаєшся, що це за подарунок.

Може, він на радощах забуде про той велосипед? Як ти гадаєш? Може, відмінити цей велосипед?

Коля

телеграма

Колі Незлобіну (особисто).

Нічого не відміняй. Гроші висилаю.

Оля

Оля пише Колі

Дорогий Колю!

Сьогодні я вислала тобі поштою гроші. На двоколісний велосипед цілком вистачить. Забрала їх з «піонерської скарбнички». Та дарма, поїду до Ленінграда якось іншим разом… Адже це я втягнула тебе у всі свої «завдання». Значить, я й повинна прийти тобі зараз на допомогу.

У листах я дедалі більше пізнаю тебе, Колю! А досі я тебе зовсім не знала. І не цінувала. Ти завжди був такий мовчазний… Тепер мені здається, що ти зберігав слова для своїх листів. Я їх часто перечитую, і переді мною постає зовсім інший Коля, якого аж ніяк не назвеш Колею Свистуном, а якого мені хочеться назвати зовсім по-іншому: Колею-другом. Та годі про це.

Я впевнена, що коли розповім нашим піонерам, чому передумала їхати до Ленінграда, вони мене зрозуміють. А мій сусід Артамонов уже зрозумів (я йому показала твої останні листи). Він передає тобі привіт і каже, що, якби ти жив у нас у Заполяр'ї, він би з тобою дружив!

Розкажи, як Тимко вперше сяде на свій власний двоколісний велосипед. І який подарунок ви йому готуєте від мого імені?

Чекаю листів!

Оля

Коля пише Олі

Дорога Олю!