Томас Тімайєр - Місто заклиначів дощу

— Нам краще атакувати поодинці. Ця тварюка доволі повільна. Якщо ми її відволікатимемо з різних боків, вона не зможе показати свою силу повною мірою.

— Але ж це безглуздо, — заперечив Гумбольдт. — Ти ж бачиш, що нам не вдається навіть хоч трохи пошкодити її захист. Ради чого тоді атакувати й далі? Переходь на той бік, де я стою зараз, і ми покінчимо з цим чудовиськом.

Він уже стискав у долоні снаряд, заряджений газом.

Волкріс гмикнула.

— Ти ж знаєш, що мені ніколи не подобалися всі ці твої мудровані штучки, Карле Фрідріху.

— Не марнуй часу, негайно біжи сюди!

— Те, що ти збираєшся зробити — підло! — вигукнула жінка. — Це просто вбивство. Навіть якщо це комаха, хоч яка б вона була, вона заслуговує на те, щоб з нею билися чесно. До того ж, це Королева!

— І як же, по-твоєму, ми повинні зробити?

— Ми повинні дістатися до її глотки. — Вона вказала мечем на нижню частину головогрудей Королеви. — У цих тварюк є дошкульне місце: рожева пляма там, де голова з’єднується з грудним панциром. Вона не більша за долоню, бачиш її? Я зможу добратися туди, якщо комаха різко підніме голову. Потрібно відвернути Королеву, розумієш?

Тим часом величезний шаблеподібний кіготь уже тягнувся до Волкріс. Вона відсахнулася, ухилилася й підпірнула під це страхітливого вигляду знаряддя вбивства. Стрімко прокотилася по підлозі печери і зірвалася на рівні ноги.

— Ну, ти помітив її, цю пляму? — спитала вона, відновлюючи дихання. — Під нижньою щелепою?

Їй знову довелося ухилитися від смертоносної клішні, але цього разу вона була готова. Дочекавшись, коли та опиниться над нею, Волкріс вистрелила у бік клацаючої кінцівки тонким тросом із важками. Трос двічі чи тричі обернувся навколо обох клішень і затягнувся вузлом. Оскаженіла Королева спробувала звільнитися, але це їй не вдалося. Трос був досить міцний, щоб витримати зусилля в кілька тонн.

— Ось як це робиться! — зі сміхом вигукнула Волкріс. — Як на кориді: спочатку ти дражниш бика, поки він розлютиться, потім вимотуєш, а тоді добиваєш.

Гумбольдт, буркочучи під ніс, прибрав газовий заряд у наплічну сумку і звернувся до воїнів:

— Розверніться в шеренги пообіч від тварюки, але на безпечній відстані! Відволікайте її увагу смолоскипами, тримаючи їх якомога вище, і галасуйте так голосно, як тільки зможете.

Волкріс схвально кивнула.

— А я під цей гуркіт спробую підібратися знизу і намацати те саме містечко на її панцирі. Але тримайтеся подалі від кігтів: у них досить дієва отрута, яку тварюка вміє розбризкувати.

Поки Гумбольдт детально інструктував воїнів, Волкріс помітила, що «слуги», яких усе ще було повнісінько в головній печері, починають утікати. Комахи одна за одною хапали яйця, недавно відкладені Королевою, і зникали в бічних галереях. Очевидно, Королева щось затіває. Досі її рухи були надто стриманими, щоб становити реальну загрозу, отже, вона просто намагалася виграти час і не вплутуватися в сутичку. Тепер щось змінилося. Але що?

Раптом вона зрозуміла, що збирається зробити ця звірюка.

— У нас зовсім мало часу, — крикнула вона Гумбольдту. — Скоро тут стане дуже гаряче. Якщо не помиляюся, Королева готова покликати на допомогу свою гвардію.

Немов почувши її слова, комаха-матка підкинула вгору жахливу голову і видала такий пронизливий крик, що різав вуха, аж на мить усі втратили слух. Дехто з індіанців упустив смолоскипи, інші затиснули вуха руками.

Тиша, що запанувала після цього, здалася ще приголомшливішою, і в ній, поступово наростаючи, зазвучала розмірена хода воїнів — суцільне клацання тисяч кігтів по граніту тунелів.

Королева знову скинула голову, щоб повторити заклик.

Зараз або ніколи!

Волкріс блискавично кинулася до шиї комахи, що на мить оголилася, тримаючи свій дайто, як багнет, на витягнутій і до болю напруженій руці. Залишилося чотири метри… два…

Завдаючи удару, вона ледве зуміла утриматися на ногах. Клинок по руків’я увійшов у тіло Королеви Нижнього світу.

Гумбольдт бачив усе так виразно і детально, немов час раптом уповільнив свій біг. Меч устромився саме туди, де у цих комах розташоване серце. Величезна істота рвонулася, стала диба, а її суглобисті кінцівки тим часом хапали порожнечу. Пролунав оглушливий крик. Металевий трос, який усе ще стягував клішні, луснув, загудівши, як басова струна.

Волкріс спокійно витягла меч із тіла чудовиська і завдала ще одного удару.

Велетенська комаха захрипіла, піднялася на диби і впала. По її тілу прокотилася судома — і Королева затихла.

Гумбольдт мовчки обійшов масивну голову чудовиська, поглянув на отвори трахей і, переконавшись, що вона не дихає, кивнув. Повелителька уку пача мертва.

Волкріс стояла випроставшись, спираючись на меч і важко дихаючи. Їхні погляди зустрілися, і Карл Фрідріх фон Гумбольдт схилився перед жінкою в низькому поклоні.

Вона лише кивнула у відповідь і усміхнулася. У такі миті слова нічого не значать.

Засунувши меч у піхви, Волкріс заходилася змотувати сталевий трос із клішні мертвої комахи. Покінчивши з цим, вона вже зробила крок до Гумбольдта, коли позаду неї щось ворухнулося. Пазуриста клішня підвелася — останній рефлекс уже неживого тіла — і рвонулася до жінки. Наступної миті вона зімкнулася навколо талії Волкріс. Почувся невимовно жахливий хрускіт.

— Ні!!! — Гумбольдт почув власний голос немов здалеку. Упустивши смолоскип, він кинувся до неї.

Меч випав із рук Волкріс. Її рот трохи відкрився в беззвучному крикові. Учений, підбігши, з усієї сили намагався розтиснути намертво зціплену клішню, але та не піддавалася. Нарешті за допомогою воїнів удалося розвести її зубці на кілька сантиметрів, після чого зведені судомою м’язи тварюки підкорилися. Із зазублин клішень прозорими краплями все ще стікали рештки отрути.

Непритомна Волкріс упала в обійми Гумбольдта. Обличчя її набрало попелястого відтінку.