Аркадій Фідлер - Маленький Бізон

взяв мене з собою. Ми стояли позаду, але агент промовляв так голосно, що нам було чути все. Я перекладав братові, як тільки міг точніше.

— В Канаді багато вовків, — виголошував агент. — Але тепер з'явився найгірший: двоногий вбивця, колишній вигнанець з нашої країни, дурисвіт з гадючим язиком, пройда, який використовує легковірність метисів та індійців. Стережіться його, мов чуми, його звуть Луї Ріль! Запам'ятайте собі прізвище цього негідника.

Міцний Голос штовхнув мене ліктем, і ми з усміхом перезирнулися.

— Отже, це правда: він в Канаді! — шепнув брат радісно. — Буде війна!

— Буде!

Агент казав далі:

— Між народом чорноногих та білими людьми ніколи не було війни. І вже ніколи не буде, бо нами керує Велика Біла Мати, наша королева за морем. Бунтівники над рікою Саскачеван намагаються збаламутити й підбити індійські племена проти канадського уряду. Мов шуліки кружляють між вами їхні посланці, щоб підбурити вас на злочин. Ми знаємо їх! Стережіться! Ваш обов'язок — негайно ж хапати цих зміїв і зв'язаними вести в агентство. За кожного з них, живого чи вбитого, ви дістанете щедру грошову винагороду. Бандитський отаман Луї Ріль та його посіпаки вже оточені славнозвісною Королівською Кінною поліцією та військовими частинами. Якщо тільки вони зважаться піднести на нас мерзенну руку, її безжально відрубають.

Страшні слова й погрози агента обсипали мене морозом, але, глянувши на Міцного Голоса, я заспокоївся: брат зневажливо посміхався. Він шепнув мені з огидою:

— Гавкає, бо мусить!

— Починаючи з завтрашнього дня, — оголосив агент, — кожен чоловік, старший від шістнадцяти років, повинен щоранку з'являтися в агентство для перевірки. З завтрашнього дня ви будете одержувати також вдвічі більше м'яса, ніж досі…

Тепер наші старшини вже не могли заперечувати, що Луї Ріль справді-таки діє. Але тим більше відкидали вони будь-який збройний виступ. Від інших груп чорноногих та від верховного вождя надходили рішучі вказівки: нічого спільного з французькими метисами!

— Це зрада! — заявив Чорний Лось своїм друзям. — Це боягузливість і зрада! Я з цим не можу згодитись! Іду на Саскачеван. Хто зі мною?

— Я, — перший відповів Міцний Голос, а за ним усі інші змовники.

Їх було кільканадцять.

— Але коли ж ми вирушимо? — кинув хтось запитання. — Чи там уже почалася війна?

— Здається, ще ні! А ми вирушимо тільки тоді, коли напевно дізнаємось, що там б'ються!

Я заявив братові, що теж піду з ними, але він відразу ж напосівся на мене: мовляв, я ще малий, ще зовсім шмаркач, не маю навіть зброї, і взагалі мені краще мовчати.

— У мене є лук! — образився я.

— Цього мало, Бізончику. У тебе нема ні рушниці, ні сил, щоб воювати!

— Все одно я можу придатися! Буду вам готувати їсти.

— Ет, відчепися.

Через кілька днів гримнула звістка, що над Саскачеваном почалася війна. Не якась там невеличка битва, а справжнісінька війна! Говорили про дві тисячі, навіть про три тисячі озброєних метисів, яких Ріль уміло організував, на зразок регулярного війська. Говорили також, що повстали всі індійські племена в лісах над Саскачеваном.

Нас охопила невимовна радість. Раділи всі, навіть старі не приховували задоволення, хоч і робили це потай, щоб не побачив ні агент, ні його підлабузники. Славнозвісна Королівська Кінна поліція, яка мала славу непереможної воєнної сили північного заходу, зазнала ганебної поразки: метиси знищили майже цілий її загін, яким командував полковник Оттер. Звістка про це дійшла до нас відразу з кількох джерел, не було сумніву, що це правда.

Коло змовників, яке гуртувалося біля Червоного Лося, зросло до трьох десятків з лишком.

— Коли ж ми вирушимо? — питалися воїни.

— Як тільки трапиться нагода, — відповідав він. — Готуйте коні, зброю, патрони і якнайбільше харчів…

Несподівано до нас прийшов метис Жан. Він з'явився вночі й обережно постукав до хати Червоного Лося.

— Нова велика перемога! — повідомив він. — Генерал Мідлтон з військом і міліцією атакував наші позиції, але наступ відбили, розгромили його впень. Він втратив сотні людей і зараз безладно відступає на схід. Наші теж відступили…

— Чому? — здивовано спитав Червоний Лось.

— Ми відступили на кращі, міцніші позиції, відійшли на кілька миль, до місцевості Батош. Там наші головні сили й ставка нашого уряду. Це місце так добре укріплене, там стільки наших людей, що взяти його не можна. Поки що…

— А індійські племена як?

— Я саме хотів про них сказати. Рушили всі племена: крі, асінібойни, гровантри. На чолі їх вожді Біг Бер і Паундмейкер. Білі колоністи панічно тікають на південь та на схід або в ті місцевості, де є гарнізони. Sapristi[13], вони тікають, як зайці! В лісах їх уже немає… А ви? Скільки вас?

— Тридцять чотири.

— Мало.

— Мало. Старшини дуже перешкоджають.

— Знаю, знаю. Таких зрадників ми будемо вішати… Там, на півночі, цілі племена підіймаються на боротьбу, старі, молодь і навіть жінки. Ніхто не залишається в тилу.

— У нас інакше, — смутно признався Червоний Лось.

Нарешті настав час діяти.