Олєґ Панфілов - Антирадянські історії

несуть благо «дикунам» і «варварам». Декабрист Павєл Пєстєль, оголошений радянською історією борцем проти царизму, в 1824 році написав заповідну грамоту для народів Росії — «Русская правда». У ній чітке місце підкорюваних народів: «Сии народы не пропускают ни малейшего случая для нанесения России всевозможного вреда, и одно только то средство для их усмирения, чтобы совершенно их покорить; пока же не будет сие в полной мере исполнено, нельзя ожидать ни тишины, ни безопасности, и будет в тех странах вечная война».[31]

Коли читаєш книги російських чиновників і військових, не втомлюєшся дивуватися рівню агресії. Алєксєй Єрмолов у своїх «Записках» писав: «Ниже по течению Терека живут чеченцы, самые злейшие из разбойников, нападающие на линию…Чечню можно справедливо назвать гнездом всех разбойников».[32] Керівник справ кавказького комітету військового відомства академік Владімір Бутков розмірковував у «Матеріалах для нової історії Кавказу» як закоренілий ксенофоб: «Чеченцы такой народ, который по зверским своим склонностям никогда не бывает в покое и при всяком удобном случае возобновляешь противности тем наглее, что гористые места, ущелья и леса укрывают его и препятствуют так его наказать, как он заслуживает».[33] Цитата від генерала Едуарда Бріммера: «Горцы, эти дети природы, как все глупые и немыслящие люди, принимают всегда доброту за слабость».[34] Відчуваєте інтонацію Дмітрія Кісєльова?

Чеченський історик Майрбек Вачаґаєв пояснює подібне ставлення до «завойованих» народів благими намірами: «Російська культурно-ліберальна еліта щиро вважала російську місію на Кавказі просвітницькою. Їй хотілося проводити свого роду аналогії із завоюванням Іспанією індійців Америки або французами Африки. Це, на їхню думку, мало ставити їх на один рівень з європейською цивілізацією. Насправді, кавказька цивілізація ні в чому не поступалася, а у своїх взаєминах у суспільстві і стояла вище, що обумовлювало конфлікт саме на ґрунті недовіри до нових територій».

Думку про «дикі племена» Кавказу та Центральної Азії доповнювали численні твори поетів і прозаїків. Насамперед вони прославляли «російську зброю» та подвиги військових, а для пояснення причин завоювань принижували підкорювані народи. Звідси і рядки про «боязких грузинів» і «злого чечена». Втім, творчість багатьох поетів і прозаїків XVIII–XIX століть була присвячена військовій тематиці й «підкоренню», Дмітрій Кісєльов лише переносить на новий технологічний рівень усе, на що хвора російська імперська політика.

Усе корисно перечитувати — старі газети, журнали, книги. У них знаходиш пояснення того, що відбувається зараз. Якби Дмітрій Кісєльов просто зачитував книги Єрмолова, Лєрмонтова або Пушкіна, то враження було б таким самим:

Горит восток зарею новой. Уж на равнине, по холмам Грохочут пушки. Дым багровый Кругами всходит к небесам Навстречу утренним лучам.[35]

Добре їм було у XIX столітті — ні дотримання прав людини, ні міжнародних зобов’язань, ні настирливих Євросоюзу й ОБСЄ. Дмітрію Кісєльову доводиться постійно викручуватися і брехати, догоджаючи «цареві».

Примітки
1

Бог з нами.

(обратно) 2

«дощенту, а тоді».

(обратно) 3

«Пісня берлінських молодих робітників».

(обратно) 4

«Пісня про маленького сурмача».

(обратно) 5

Русскоє національноє єдінство.

(обратно) 6

21 травня 2015 р. в Україні набув чинності ухвалений Верховною Радою пакет Законів про декомунізацію, згідно з яким мають бути знесені пам’ятники комуністичним діячам, перейменовані міста та вулиці, відкриті архіви усіх каральних органів СРСР та заборонена радянська символіка. — Ред.

(обратно) 7

«Я — німець».

(обратно) 8

«Як цікаво, в Грузії так багато українських прапорів і жодного російського».

(обратно) 9

«Так нам і треба».

(обратно) 10

ОЗС — Організоване злочинне співтовариство.

(обратно) 11

«і як один помремо в боротьбі за це».

(обратно) 12