Василь Махно - Вічний календар

«На ранок євреїв приведуть знову», — подумав Худолєй, вдивляючись у густе снігове мерехтіння, підсвічене одиноким ліхтарем.

Як потім розповість на допиті Куліковська, п’ятнадцятирічною дівчинкою вона побачила лейтенанта Еліяса Малера. Трапилося це випадково, так як усе в житті — на вулиці біля «Брістоля». Того дня з мамцею вони виходили з цукерні, накупивши додому солодощів. За годину мали зустріти батька. Тепер Вікторія не зривала кульбабок і не бігла до татуся, щоби швидше притулитися до смоляного запаху кітеля — а підставляла для поцілунку щоку, як доросла. Малер поспішав у якійсь справі до готелю. У маленькому Чорткові, розповідала Вікторія, люди зустрічалися одне з одним так часто, що коли хтось помирав, то не вірили, кажучи «та я його чи її вчора ще бачив». Зі слів Вікторії, вона закохалася в Еліяса з першого погляду. З того часу мамця, помітивши зміни, відправила Вікторію до своєї кузенки на фільварок над Дністром. Перебувши там до осені, дівчина ще більше затужила й навіть щиро зізналася Худолєєві, що хотіла втопитися, щоночі уявляючи, як Малер побиватиметься за нею.

Дністер того літа був зимний від затяжних дощів, а цьотка, попереджена про те, що відбувається в молодій голові, не залишала Вікторію на самоті. Довелося Куліковським після повернення дочки додому спровадити дівчину до Львова, підозрюючи в неї психічні розлади. Повернувшись до Чорткова, Вікторія знову зустрілася з Еліясом — цього разу молодого офіцера супроводжували до ресторації дві панни. Одну, дочку графа Козєбродського, Вікторія знала. Інша була їй незнайома. Тепер ночами дівчину мучили ревнощі. Вікторію повезли до Криниці. Там вона захворіла на скарлатину від води чи мишачого посліду, який виявили в хлібові однієї з пекарень, ось чому вона знову опинилася в цьотки над Дністром. Батьки з молодшими братами виїхали до Віареджіо. Вона переповіла Худолєю про страшну морську трагедію. Через рік Вікторія, приїхавши з наддністрянського села до Чорткова, у якому постійно перебувала під опікою, викликала через візницю Берка лейтенанта Еліяса Малера на побачення. Вона освідчилася Малерові за тиждень до оголошення війни. Краса Вікторії стривожила Еліяса. Він не сказав, що її кохає, але вдихнув запахи, що випромінювало її тіло, і залишив відбиток своїх теплих губ на тонкій долоні. Полк Малера, очевидно, з наказу вищого командування залишив місто. Еліяс не встиг її попередити. Довідавшись про це, Вікторія вирішила також залишити Чортків. Слухаючи розповідь Куліковської, Худолєй розумів: якщо їй повірити, то ця красива повія з дому Бенціровської — невинна. На будь-які авантюри жінок і чоловіків штовхає пристрасть. Де ця пристрасть сидить — у серці, легенях, печінці, між ногами? Вікторія також розповіла, що в австрійському літаку перелетіла лінію фронту й опинилася в Язлівцях. Що штовхнуло цю юну панну мерзнути посеред поля й чекати аероплана, не знаючи, долетить він чи не долетить?

«Ви підозрюєтеся в шпигунстві на користь нашого неприятеля», — сповістив Вікторію обер-офіцер, коли вона попрохала напитися.

«Єзу, в якому шпигунстві, пане офіцере?»

«Ну ви ж чомусь переходили… перелітали лінію фронту?»

«Так, щоби побачитися з Еліясом».

«Тобто ви не заперечуєте, що бачилися з австрійським офіцером?»

«Ні, пане офіцере, я бачилася з ним».

«Тоді в нас усі підстави вас звинувачувати».

«Що це означає?» — запитала Вікторія.

Наступного дня за обідом Маврикій доповів Давидову про допит арештованої повії Вікторії Куліковської.

«Вона зізналася?»

«Ні, пане, поручнику, — сказав обер-офіцер, — припускаю, що вона не винна».

«Не винна — перелетівши, з її слів, лінію фронту? Я уважно прочитав учорашній протокол допиту».

«Мені здається, що в усьому винне її кохання до того Малера».

«Чудово, — зіронізував Давидов. — Уявляєте розповідь якогось кореспондента, які плутаються під ногами, у петербурзькій газеті? Мовляв, у якомусь провінційному Чорткові юна повія перелетіла лінію фронту на австрійському аероплані заради кохання до австрійського офіцера?»

«Уявляю, — сказав Худолєй. — Нам можна буде знімати погони».

«Ну от, — сказав Давидов. — Ви ж самі й відповіли на своє запитання».

«Що накажете?»

«Передавайте справу до військово-польового суду».

«Її повісять, пане поручнику».

«Найвірогідніше, що повісять, — погодився Давидов. — Але на цій війні це буде наш із вами не найбільший злочин».

У Чорткові після екзекуції Вікторії пустили чутку, що в одному місці австрійці прорвали російську оборону. На це вказувало й розміщення колючого дроту вздовж «Брістоля», і хаотичний рух військ. Кавалерія й піхотинці спішно прямували до Митниці та Язловець. Чутки про австрійський контрудар ходили містом давно. «Якщо війська найсвітлішого цісаря відвоюють місто, — міркувала Амброзія, — то Надєждіну й Ковалєнкову розстріляють. А тоді її, пані Бенціровську, що покривала російських шпигунок, арештують і повісять на ліхтарі біля «Брістоля»». Уявила, як би вона висіла навпроти готелю, цукерні та аптеки. А добропорядні чортківські міщанки, які так люто її ненавиділи, замовили б на її погреб циганських музик. Однак сподівання на прихід австрійського війська виявилися марними. В очікуванні змін на фронті протягом тих кількох лютневих днів Надєждіна з Ковалєнковою зникли.

8

Наступ

Цілу осінь та зиму до прифронтових Язлівців, утримуваних австрійцями, рухалися колони — артилерія, інтендантські вози, похідні кухні. До передових частин довозили постачання. Зважаючи на горбисту місцевість, вирішили: за стислі терміни підвезти достатньо зброї та боєприпасів не вдасться. У центрі містечка спішно розміщали склади. Восени проклали кілька вузькоколійок від другої за Стрипою лінії оборони — на випадок захоплення росіянами дороги в напрямку Бучача. З бучацької станції, забитої вагонами, інтендантські служби перенаправляли до Язловець одяг, харчі та медикаменти. Австрійці сподівалися, зважаючи на ситуацію на Західному фронті, Кавказі та Малій Азії, що російського наступу, принаймні до осені 1916 року, не буде. У штабі генерала піхоти Адольфа фон Ремена цу Баресфельса вивчали за мапами й фотографіями топографію язловецької дільниці фронту. Штабісти міркували над імовірною тактичною поведінкою супротивника. Інженерні служби доповідали, що три