Олександр Медведєв - Танці утрьох

— Чорт, забув запальничку. Вогника дасте?

У салоні автомобіля, звичайно, був пристрій для прикурювання. Але Смолич справді був Божевільним Максом. Він запустив руку в кишеню піджака і витяг сірникову коробку іноземного виробництва. UNPROFOR — вказувала абревіатура, вміщена у центрі лаврового вінка. Від одного свого знайомого, що недавно повернувся з Боснії, Кононов знав повну назву UNPROFOR — «United Nation Protective Forces», що перекладається як «Миротворчі Сили ООН». Факт упізнання загадкової абревіатури марновірний Кононов вважав доброю ознакою.

— Оце так сірники! — прокоментував коробку слідчий.

— Справді, непогані. У нас таких не роблять.

Черкнув сірник з малиновою голівкою. Салон автомобіля наповнився специфічним сірчаним запахом. Кононов прикурив. Те саме зробив і Смолич.

Слідчий задоволено затягнувся.

— Тепер, власне, питання, — почав Кононов.

— Я готовий, — трохи нервово сказав Смолич.

— Насамперед, мені цікаво було б довідатися, де ви були вранці, з дев’ятої до першої, шостого травня, у день убивства Марини Рубіної.

Божевільний Макс вирячив на Кононова повні страху очі.

— Невже ви мене підозрюєте? — якось непевно, навіть трохи злякано запитав він.

Кононов зловісно посміхнувся.

— Та що ви, — з навмисною фальшю в голосі відповів він. — Це я так, для проформи. Я просто опитую всіх, про всяк випадок.

Смолич, зрозуміло, не повірив. Кононову саме це й було потрібно.

— Зараз постараюся згадати. Який же це день тижня?

— Неділя.

— Зараз. Якщо неділя, то це легше, — Смолич знову дістав носову хустинку, висякався. Нежиті в нього, звичайно, не було.

— Гм… Минулої неділі я прокинувся десь о пів на одинадцяту. Звичайно, я можу помилятися, але у вихідні я люблю поспати, тому раніше десятої не встаю. До обіду я був удома. Нікуди не виходив… Дивився відео, приймав душ, потому снідав.

— Хто-небудь може підтвердити це?

Смолич завагався.

— Ні, тобто може…

— То «ні» чи все-таки «може»? — зухвало запитав Кононов.

— Може підтвердити одна жінка.

— Хто ця особа? Її ім’я, прізвище, рік народження…

Безцеремонність Кононова дратувала Божевільного Макса.

— Її звуть Ілоною. По батькові і прізвище я не знаю. На вигляд їй десь вісімнадцять-двадцять, хоча паспорт її я не бачив. Де живе, не знаю. Працює в агентстві знайомств «Роксолана».

— Ким?

— Гм, — ніяково мовив Смолич, — я гадав, що ви знаєте, ким працюють дівчата в агентствах знайомств.

— Уявіть собі, ні, — чесно зізнався Кононов.

— Вона працює повією. Дівчинкою за викликом. Розумієте, чоловік я неодружений, тому користуюся їхніми послугами, — виправдовувався Смолич, хоча Кононову зовсім не були потрібні його виправдання.

— Дуже цікаво. А я можу з нею якось зв’язатися?

— Напевно, тільки як потенційний клієнт. Гадаю, якщо ви подзвоните в «Роксолану» і представитеся слідчим з Управління, вам чемно скажуть, що ви помилилися номером.

Кононов був з ним абсолютно згодний. Однак представлятися слідчим він і не збирався. Дечому його в інституті все-таки вчили.

— А телефончика цієї «Роксолани» у вас при собі немає?

Смолич вийняв з кишені піджака записну книжку і розшукав потрібний телефонний номер.

— Диктую.

Кононов, теж часу даремно не витрачав, дістав з дипломата свою бойову подругу, що бачила всяке на своєму віку, із протертим на краях коленкором. Номер «Роксолани» слідчий задля жарту записав на сторінці, позначеній буквою Б.

— І давно ви знайомі з цією гірською квіточкою?

— Ви маєте на увазі Ілону? — питально глянув Смолич. — Двічі в житті бачив. Я навіть не впевнений, що вона мене запам’ятала.

— Спробуємо розібратися.

Кононов сховав записну книжку і подивився Смоличу просто в очі. Хитрий трюк. Так експерементатор дивиться на свого піддослідного.

— Скажіть, а як пов’язаний будинок моди з «Євротуром»?

Такого запитання Смолич явно не чекав. Він нервово почав сякатися. Хіба він міг знати, що поміняти двері його змусили працівники карного розшуку.

— Звичайні ділові контакти. Взаємовигідні. Пан Сапегін запропонував ряд вигідних проектів, від яких ми в інтересах нашої фірми не відмовилися, — затарахкотів Максим Петрович. Кононов помітив, як на його чолі виступили крапельки поту.

— Що саме він запропонував?

— Я не можу конкретно сказати, бо не знаю тонкощів багатьох справ, я ж лише бухгалтер. Займаюся тільки фінансовими питаннями. Напевно, у них існують угоди на постачання тканин та відвідування нашими дівчатами зарубіжних країн, іх возили на усякі фестивалі, — брехав Смолич.

— А крім дівчат, вони нічого за кордон не возили?

— От чого не знаю, того не знаю. Якби була Марина, вона би вам усе детально розповіла…

Кононова вразив цинізм Смолича. Йому стало не приємно від його слів.

— Оскільки ми згадали Марину, — крижаним тоном почав слідчий, — розкажіть, які у неї були стосунки із Сапегіним?

— Звичайно, добрі. Вона до всіх добре ставилася.