Євген Є - Мій тато — кілер

Ми склали їх тіла біля самого входу, щоб не спотикатися об них.

Відстріляли кілька десятків китайських друзів, а тоді замислились:

— І що будемо робити?

— А що робити? Здатися нам уже не вдасться, — сказав я. — Вони навряд чи вибачать нам те, що ми так багато їх відстріляли.

— А значить…

Якщо ж на війні самурай програє бій і повинен скласти голову, йому треба гордо назвати своє ім’я і вмерти знос міткою без принизливого поспіху.

— А значить — ітимемо до кінця.

— Тоді я піду візьму свої гроші, — сказав Вітя-шарпей.

— Навіщо?

— Хоч здохну багатим.

— І ми теж, — брати Оверченки перенесли до стіни п’ятнадцять загорнених у поліетилен брикетів по двадцять кілограм кожен.

— Скільки тут?

— У кожному пакеті, — сказав Володя, — по два мільйони.

— Тоді ми візьмемо ще один.

— Звичайно.

Маринчиному вітчиму було не до того: він стояв із врученим йому Бауером автоматом, дивився на цей автомат і ніяк не міг зрозуміти, що з ним робити.

— Ось гарна бійниця, — сказав йому найманець. — Можеш стати тут.

Усі ми стояли на балконах, які оточували цей підземний зал, і чекали, що придумають китайці тепер.

Чекали.

Чекали.

Чекали. Чекали. Чекали.

Загасивши цигарку об стіну, я провів сухим язиком по сухих губах.

Чекали.

За давніх часів правління государя Бідацу [його звали Нунакура Фитотамасікі-но Мікота, і він керував країною з палацу Осада, що в Іваре], у селі Катава повіту Люті провінції Оварі жив один селянин. Коли він обробляв поле і зрошував його, пішов невеликий дощик, і він сховався під деревом. Він стояв там із залізною мотикою в руках. Коли пролунав гуркіт грому, від страху він заслонився нею.

Вітчим прицілився, але опустив автомат.

Чекали.

Тут Грім упав перед ним, обернувся хлопчиком і вклонився. Селянин хотів ударити його залізною мотикою, але Грім сказав: «Не бий мене — і я відплачу тобі за твою доброту». Селянин запитав: «Що ж ти зробиш для мене?» Грім відповів: «Я пошлю тобі сина. Тільки зроби для мене човен з камфорного дерева, наповни його водою, а на воду поклади бамбуковий лист».

Марина, яка сиділа на одному з брикетів із грошима, подивилась на годинник.

І тоді селянин зробив так, як йому було сказано. Грім мовив: «Відійди від мене». Селянин відійшов подалі, і Грім піднявся на небо в тумані, що клубочився. Через якийсь час у селянина народився син. Змій двічі обвивався навколо його голови, а хвіст і голова звішувалися йому на спину.

Чекали.

Тільки вогонь довкіл і чорне небо.

Коли хлопчик підріс, і йому сповнилося десять років, він став служником у храмі Ганго-дзи. Тоді не минало й ночі, щоб хто-небудь зі служників не був убитий у дзвіниці. Побачивши це, [новий] служник сказав ченцям: «Я схоплю злого духа, уб’ю його і припиню цю напасть». Ченці погодилися. Тоді служник поставив чотири світильники у кутках дзвіниці і велів чотирьом своїм помічникам: «Коли я схоплю духа, зірвіть кришки зі світильників». Потім він сховався за дверима дзвіниці.

Чекали.

— А скільки кілограмів важить один мільйон?

— Десять.

— Ага.

Опівночі з’явився величезний дух, але побачив служника й утік. Та знову з’явився у другій половині ночі. Служник міцно схопив його за волосся. Дух виривався, але служник витяг його [у дзвіницю]. Чотири помічники тремтіли від