Роберт Шеклі - Остання збірка

Він підняв блискучий інструмент із вигнутою ручкою, яка зручно лягла у долоню.

— Назад до космопорту, відповів Факсон, — додому, продавати всі ці речі, як ми й збиралися. Я впевнений, що ми можемо запросити будь-яку ціну. Кожний уряд за таку зброю дасть мільярди.

— Я передумав, — сказав Едсел. Краєчком ока він спостерігав за Парком. Той ходив поміж стосами зброї, але ні до чого не торкався.

— Послухай, — сказав Факсон, дивлячись на Едсела, — я фінансував цю експедицію. Ми планували продати це барахло. Я теж маю право... Що ж, можливо, й ні...

Ще не випробуваний пістолет був спрямований йому прямо в живіт.

— Що ти хочеш зробити? — запитав він, намагаючись не дивитися на зброю.

— До біса продаж, — сказав Едсел, притулившись до стіни так, щоб бачити і Парка. — Мені здається, що я й сам можу використовувати її.

Він широко посміхнувся, уважно стежачи за обома партнерами.

— Удома я роздам зброю своїм хлопцям. З нею ми завиграшки скинемо будь-який уряд у Центральній Америці й протримаємося, скільки захочемо.

— Гаразд, — сказав Факсон, втупившись у спрямований на нього пістолет. — Тільки я не бажаю брати участі в цій справі. На мене не розраховуйте.

— Будь ласка, — відповів Едсел.

— Не бійся, я нічого не розбовкаю, — швидко промовив Факсон. — Я просто не хочу стріляти й убивати. Тому я краще піду.

— Авжеж, — сказав Едсел.

Парк стояв осторонь, уважно розглядаючи свої нігті.

— Коли влаштуєш своє королівство, я приїду до тебе в гості, — сказав Факсон, роблячи слабку спробу посміхнутися. — Може, зробиш мене герцогом або ще ким-небудь.

— Це можна влаштувати.

— Домовились. Зичу удачі. — Факсон помахав рукою і пішов до дверей.

Едсел дав йому пройти кроків десять, потім навів нову зброю й натиснув на кнопку. Звуку не було, спалаху теж, але права рука Факсона була начисто відрізана. Едсел швидко натиснув кнопку ще раз. Коротуна розрізало навпіл. Праворуч і ліворуч від нього па ґрунті лишилися глибокі борозни.

Едсел раптом усвідомив, що весь цей час він стояв спиною до Парка, й круто обернувся. Парк міг би схопити найближчий пістолет і рознести його на шматки. Але той спокійно стояв на місці, схрестивши руки на грудях.

— Цей промінь розріже що завгодно, — спокійно зауважив він. — Корисна річ.

Півгодини Едсел із задоволенням тягав до дверей то одну, то іншу зброю. Парк до неї навіть не торкався, з цікавістю спостерігаючи за Едселом. Прадавня зброя марсіан була як нова; тисячі років бездіяльності на ній ніяк не позначилися. У приміщені було багато вибухових пристроїв різної конструкції та потужності, а крім того, дивовижно компактні теплові й радіаційні рушниці. Тут була зброя, що миттєво заморожує, спалює, кришить, ріже, коагулює, паралізує та в інший спосіб знищує все живе.

— Давай-но спробуємо ось це, — сказав Парк. Едсел, який саме збирався випробувати цікаву триствольну рушницю, зупинився.

— Я зайнятий, не бачиш?

— Дай спокій цим іграшкам. Візьмімося до серйозної справи.

Парк стояв перед низькою чорною платформою на колесах. Разом вони викотили її назовні. Парк спостерігав, як Едсел повертав важелі на пульті керування. З глибини машини почулося неголосне гудіння, а потім довкола неї утворився блакитний туман» Хмара росла у міру того, як Едсел повертав важелі, і скоро накрила обох людей.

— Спробуй бластер, — сказав Парк.

Едсел узяв один із променевих пістолетів і вистрелив. Туман цілковито поглинув заряд. Едсел швидко випробував три інші пістолети, але вони теж не змогли пробити блакитний туман.

— Мені здається, — тихо мовив Парк, — що воно витримає й атомну бомбу. Це силове поле.

Едсел вимкнув машину, і вони повернулися до складу зі зброєю. Сонце сідало за обрій, і в кімнаті ставало дедалі темніше.

— А знаєш що? — сказав Едсел. — Ти непоганий хлопець, Парку. Ти молодець.

— Дякую, — відповів той, розглядаючи купу зброї.

— Ти не проти, що я пришив Факсона? Він обов'язково заклав би нас урядові.

— Навпаки, схвалюю.

— Упевнений, ти хлопець що треба. Ти міг мене вбити, коли я стріляв у Факсона. — Едсел на його місці саме так і вчинив би.

Парк знизав плечима.

— Як тобі ідея щодо королівства на пару зі мною? — запитав Едсел, посміхаючись. — Гадаю, ми зможемо це провернути. Знайдемо собі пристойну країну, безліч дівчат, розваги. Як тобі таке?

— Я за, — відповів Парк, — можеш на мене розраховувати.

Едсел поплескав його по плечі, і вони рушили далі вздовж рядів зі зброєю.

— З цим усе зрозуміло, — сказав Парк, коли вони дійшли до кінця зали — різні варіанти того самого.

У кінці зали вони натрапили на ще одні двері. На них був викарбуваний напис марсіанською мовою.

— Що тут написано? — запитав Едсел.

— Щось про абсолютну зброю, — відповів Парк, уважно розглядаючи букви, — попередження не заходити.

Парк відчинив двері. Вони ступили крок, але несподівано відсахнулися.

За дверима була зала, утричі більша за ту, звідки вони прийшли. Наскільки сягав зір, її наповнювали солдати. Пишно вдягнуті, у повному озброєнні, вони стояли нерухомо, немов статуї.

Солдати не виявляли жодних ознак життя.

За дверима стояв стіл, а на ньому три предмети: куля розміром з тенісний м'яч, з каліброваним диском на ній, поруч — блискучий шолом, а далі -невелика чорна скринька з написом марсіанськими літерами.

— Це що — усипальниця? — прошепотів Едсел, з повагою розглядаючи суворо окреслені неземні обличчя марсіанських воїнів.

Парк, який стояв за ним, не відповів. Едсел підійшов до столу й узяв кулю. Обережно повернув диск на одну поділку.

— Як ти гадаєш, як це працює? — запитав він Парка. — Може...

Обоє здригнулися й позадкували. Одна лінія солдатів почала рухатися. Чоловіки в шерензі похитнулися і стали струнко. Вони більше не нагадували мертвих. Давні воїни ожили.

Один із них, одягнений у пурпурну зі сріблом форму, вийшов уперед і вклонився Едселові.

— Господарю, ваші війська готові.

Едсел від здивування не міг вимовити й слова.

— Як вам вдалося лишатися живими стільки років? — запитав Парк. — Ви марсіани?

— Ми раби марсіан, — відповів воїн.

Парк зауважив, що губи його не ворушилися. Марсіанський солдат був телепатом.

— Ми синтети, господарю.

— Кому ви підкоряєтеся?

— Активаторові, господарю. — Синтет