Жюль Верн - 20 000 льє під водою

приємністю для себе і, сподіваюся, користю для науки. Я дивився на колекцію скарбів, як людина дивиться на милі серцю місця, які вона мусить покидати назавжди. Так я прощався з прекрасними витворами мистецтва і з чудесними природними експонатами… Мені захотілося востаннє поглянути на води Атлантики, але, на мій превеликий жаль, віконниці були зачинені. Я не мав змоги бачити океан, стихію, яку мені так і не вдалося вивчити як слід. Я підійшов до дверей, що вели до капітанської каюти. На мій подив, вони були прочинені. Я мимоволі відсахнувся. Якби капітан Немо був у себе, він напевне помітив би мене. Але по той бік дверей було тихо. Це додало мені рішучості, я підійшов ближче і зазирнув усередину. В каюті було порожньо. Штовхнувши двері, я порозглядався і увійшов. Тут усе було як раніше: сувора обстановка самітника. Мені впали в око декілька офортів на стіні, яких я не помічав раніше (я був у каюті капітана лише декілька разів). То були портрети славетних історичних осіб, які присвятили своє життя служінню високій ідеї гуманізму: Костюшка — героя-борця за визволення Польщі (він загинув з розпачливим викриком, що вирвався з самого його серця: «Польщі кінець!»); Боцариса — цього Леоніда сучасної Греції; О'Коннеля — борця за незалежність Ірландії; Вашингтона — основоположника Північноамериканського союзу; італійського патріота Маніна; Лінкольна, який загинув від кулі поборника рабства; і Джона Брауна — страдника, який боровся за визволення негрів, за що і був повішений на шибениці: страшний портрет, виконаний Віктором Ґюґо!

Який міг бути зв'язок між капітаном Немо і цими героями різних епох? Я сподівався, що ці портрети відкриють завісу, яка приховує таємницю його життя. Можливо, він, як і вони, є захисником пригноблених народів, можливо, визволення загарбаних племен — справа його таємничого життя? Ймовірно також, що капітан Немо — активіст політичних і соціальних потрясінь останнього десятиліття? А що як він є одним із героїв братовбивчої війни між північними і південними штатами Америки, страшної і пам'ятної?

Годинник відбив вісім ударів. З першим його ударом змінилося русло моїх думок. Я здригнувся і вибіг із капітанської каюти, боячись залишити у ній навіть свої думки та здогади…

У вітальні я востаннє подивився на компас. Стрілка вперто показувала на північ. Згідно з показниками лага, швидкість ходу судна була помірною. Манометр свідчив, що ми перебуваємо на глибині шістдесяти футів. Обставини для втечі були ідеальними. Я не мав жодних аргументів, щоб переконувати Неда Ленда перенести дату втечі.

Повернувшись до своєї каюти, я одягнув теплий одяг: куртку із бісуса, підшиту тюленевою шкірою, боброву шапку і морські чоботи. Записи були зібрані і захищені від води. Я був готовий і чекав. На борту панувала тиша, її порушувало тільки тремтіння судна від обертів гвинта. Я прислухався, чи не порве цю тишу крик, який дасть мені знати, що плани Неда Ленда розвінчано. Тривога брала верх над моєю мужністю. Марно я намагався взяти себе у руки. Ось вже майже дев'ята година. Я приклав вухо до дверей, що вели у капітанську каюту. Там панувала цілковита тиша. Я навшпиньки вийшов із каюти і безшумно пройшов по коридору до порожньої і темної вітальні, а через неї — у бібліотеку. Там також було порожньо і темно. Я сів ближче до дверей, що вели до середнього трапа, і тривожно очікував сигналу від Неда Ленда. Тільки-но я присів, здригання корпуса судна значно послабилися, а незабаром і зовсім припинилися. Що б це мало означати? Чому саме у цю хвилину «Наутилус» спинив свій хід? Я навіть не знав, чи це нам на руку, чи навпаки… Час покаже… але він невмолимо спливав.

Раптом я відчув легкий поштовх і зрозумів, що «Наутилус» опустився на саме дно океану. Канадець сигналу не подавав. Я нервував: треба було бігти до Неда Ленда, відмовляти його втікати саме тепер, — я відчував, що сьогоднішнє наше плавання якесь особливе…

Та ось двері з вітальні відчинилися, і на порозі з'явився… капітан Немо. Я остовпів. А він, побачивши мене, неначе й не здивувався.

— Пане професоре, — звернувся він до мене дружнім тоном. — А я вас шукаю! Ви знаєте історію Іспанії?

Навіть якби хтось запитав мене у ту хвилину, чи знаю я історію рідної Франції, я б розгубився і не знайшов, що відповісти, бо був дуже схвильований.

— Чому ви не відповідаєте? Ви знаєте історію Іспанії чи ні?

— Дуже поверхнево, — відповів я.

— Отакої! Дивні люди ці вчені! — усміхнувся капітан. — Отже, не знаєте! А якщо не знаєте, то вам буде корисно послухати цікавий епізод з історії цієї країни. Вмощуйтеся зручніше…

І капітан Немо розлігся на дивані, я ж присів скраєчку біля нього. У вітальні все ще було напівтемно.

— Раджу вам, пане професоре, слухати мою розповідь уважно. Цей випадок вас зацікавить, бо допоможе знайти відповідь на питання, яке, я це знаю точно, дуже вас хвилює.

— Ви мене заінтригували, капітане Немо, — промовив я, не розуміючи його натяків.

Подумки я себе запитував, чи не має відношення те, про що він хоче розповісти, до нашої невдалої спроби втекти з судна?

— Пане професоре, — провадив далі капітан Немо, — пропоную зробити екскурс у минуле століття. Події, про які йтиме мова, відбувалися у 1702 році. Якщо ви пригадуєте, у той час французький король Людовик XIV (він думав, що є не лише царем, а ще й Богом, і що за його велінням Піренеї проваляться крізь землю) посадив на іспанський престол свого внука, герцога Анжуйського. Нетямущий принц, який за примхою можновладного діда автоматично став Філіпом V, був змушений вступити в боротьбу з сильними зовнішніми ворогами.

Слід загадати, що за рік до того царські доми Голландії, Австрії й Англії створили у Гаазі союз, який мав на меті позбавити майбутнього Філіпа V (хай хто ним стане) іспанської корони і надіти її на голову якогось екс-герцога, свого кандидата, названого ними наперед Карлом Третім.

Отже, Іспанія не мала вибору, вона повинна була боротися проти цієї могутньої коаліції. Але у неї майже не було ні армії, ні флоту. Попри все Іспанія могла користуватися майже необмеженими коштами, щоправда, за однієї умови, що ґалеони коаліції, навантажені американським золотом та сріблом, і надалі зможуть без перешкод заходити в іспанські порти.

Якраз у кінці 1702 року очікували транспорт з багатющим вантажем, який ішов під конвоєм французької ескадри у складі двадцяти трьох кораблів під командуванням адмірала Шато-Рено. Конвоювання іспанських суден пояснювалося присутністю у водах Атлантичного океану об'єднаного флоту коаліції.

Транспорт мали зустріти