Віллі Майнк - Незвичайні пригоди Марко Поло

Це, мабуть, туга за домівкою ятрить їй серце. Ось уже кілька років вони прожили у великому, гомінкому місті, а він і досі ще жодного разу не обмовився про те, що одвезе її в Куньмін. Ох, вона й сама добре не знає, чого їй бажається. Може, вийти зараз з альтанки і заспівати пісню? Або нарвати лугових квіток. І те добре й те. Але все ж таки найкраще лишитися в альтанці. Своїм співом або навіть своєю появою вона може перешкодити Марко, а цього їй ніяк не хотілося. Можливо, він зараз знову готується до якогось бенкету чи прийому при дворі імператора. Раптом вона почула його оклик:

— Ашіма, де ти?

Їй здалося, що в голосі Марко прозвучала турбота. Ашіма сховалася в затінку і стала вичікувати. Хіба ж вона може так раптово вийти на яскраве сонце? Хіба ж вона не стомилась? Очі її майже заплющилися. Мабуть, він уже стоїть біля дверей і нетерпляче чекає на неї.

— Ашіма!

Марко швидким кроком зайшов до альтанки. Дівчина сіла на лавку і поклала на коліна руки. Він закрив собою весь отвір.

— Ти заквітчалась, Ашіма. Як тобі личить це!

— О, я була трохи заснула. Ви вже давно дома, Марко?

Ашіма від хвилювання не наважувалась глянути на нього. Він помітив квіти. Гаряча радість залила рум'янцем її щоки. Але, звівши на нього очі, дівчина помітила, що думки його вже далеко звідси.

— Ходімо швидше в кімнату, — мовив він. — Матео піде разом зі мною до імператора. Імператор чекає нас.

Ашіма пішла з ним садом до будинку. По дорозі вона вийняла з волосся квітки жасмину й кинула їх у воду. Її було байдуже, в якій справі Марко й Матео підуть до імператора; адже вона й гадки не мала, що йдеться про її долю.

Дві квітки жасмину плавали на воді в басейні. Трави і квіти чекали нічної роси.

Марко вперше був присутній на таємному засіданні Тайї, верховної судової палати, яка, крім того, ще здійснювала керівництво армією. До Тайї входило дванадцять татарських князів. Вони вносили на розгляд імператора пропозиції про призначення і заміщення воєначальників, про нагороди, переведення військ з однієї провінції в іншу, а в дні війни були йому за радників. Крім членів Тайї на засідання з'явились Ахмед, Хіу Хенг, астролог, один командир сотні, Марко й Матео. Хан Кублай дозволив усім сісти на подушки.

Татарські князі тісним півколом оточили імператорський трон, посідавши спинами до інших присутніх. Слуги почали безшумно розносити кумис, молоко й рисове вино. Імператор помахом руки підкликав до себе широкоплечого, голомозого командира сотні, татарина з племені кереїтів.

— Ну, розповідай, що ти бачив і чув у Ціпангу. Говори все, що знаєш.

Голомозий почав:

— Ваша величність, безсмертний і наймогутніший володар світу, повелитель країн від сходу до заходу сонця, імператор великої імперії Китай, послали хана Онка і Єке Черена на острів Ціпангу, що лежить у Великому океані. Як ви наказали, ми вирушили на кораблі — хан Онк і Єке Черен, перекладач і сто вояків, — щоб домогтися покори чужого володаря і взяти з нього данину.

Через дев'ятнадцять днів ми прибули до одного з островів і сказали: «Ми хочемо говорити з вашим королем. Він повинен підкоритися наймогутнішому з володарів світу, великому хану Кублаю, і сплатити належну данину». Ті відповіли нам: «Пливіть далі на схід, і ви дістанетесь до великого острова, на якому володарює наш король».

Ми знову вирушили в дорогу і пливли ще кілька днів, доки не прибули в Ціпангу. Хан Онк і Єке Черен з двома вояками та перекладачем пішли до палацу володаря. Дах його палацу вкрито товстими золотими плитами. І килими всередині теж із золота. Ось що ми побачили там.

Ми поминули багато зал і кімнат, в яких стояли маленькі столики з чистого золота.

Король Ціпангу не захотів прийняти хана Онка і Єке Черена. «Нехай ідуть до Токімуна, — сказав він. — Що їм треба від мене?» Тоді ми попрямували в другий палац до Токімуна, їхнього головного міністра. Хан Онк і Єке Черен віддали йому послання вашої величності, і той одразу ж його прочитав. «Хто ви такі, що зважуєтесь звертатися до нас з такими нахабними вимогами», спитав він. Хан Онк відповів йому: «Ми посланці наймогутнішого володаря на землі, імператора Китаю. Якщо ви виконаєте його вимоги, він буде милостивий до вас. Якщо ж ні — імператор піде на вашу країну війною».

Почувши ці слова, Токімун розлютився: «Візьміть їх обох і відрубайте їм голови! — наказав він. — Інших відпустіть. Нехай вертаються і перекажуть нашу відповідь великому хану». В ту ж мить хана Онка і Єке Черена стратили. Ми швидко повернулися на корабель і залишили гавань. Ось і все, що я можу розповісти.

Голомозий упав перед імператором на підлогу.

Хан Кублай вислухав його, нічим не зраджуючи свого хвилювання. Дванадцять міністрів з пихатими обличчями непорушно сиділи на подушках, втупившись своїми розкосими, вузенькими очима у великого хана.

— Ти кажеш, що весь дах із золота? — після тривалого роздуму перепитав імператор.

— Ваша величність, я бачив це на власні очі.

Хан Кублай раптово обернувся до китайського вченого.

— Що ви скажете на це, Хіу Хенг?

— Ціпангу розташований посеред Великого океану. Війська вашої величності звикли воювати на суші.

— Ахмед, а яка ваша думка?

— Треба помститися за смерть сміливців — хана Онка і Єке Черена.

— Гаразд, — мовив імператор. — Ідіть і чекайте, що я вирішу.

Хан Кублай залишився в залі з міністрами Тайї. Всі інші вийшли в коридор і там стали чекати, тихо перемовляючись між собою.

Матео, який уже трохи навчився чужої мови, зрозумів, про що розповідав голомозий, йому вже давно набридло жити в місті та їздити з Ніколо й Мафіо Поло. І ось траплялася нагода знову вийти в море, взятись за штурвал або навіть стати капітаном.

До океану було не більше чотирьох днів дороги, але за всі ці роки Матео лише раз бачив на власні очі морське узбережжя, бухту з безліччю кораблів. Яке чудове море! Скрізь воно виблискує такими самими розкішними барвами, котить на берег прозорі хвилі, обмиває зелені острови, яких ще ніколи не бачило людське око.

Якби він не думав тоді про Марко й Ашіму, що чекали на нього в Камбалі, то пішов би простим матросом на перший-ліпший корабель. Що його тримає в Камбалі? У Венеції він міг би купити собі суденце і ще дещо до нього, бо