Роберто Сав'яно - Ґоморра

має жінку-голландку і до кінця 1980-х займався бізнесом в Голландії, де володів двома казино, які приваблювали великих цабе з усього світу, таких як брат Боба Челліно, котрий започаткував казино в Лас-Веґасі, та слов’янських мафіозі, що осіли в Маямі. Його партнерами були такий собі Ліборіо, сицилієць, пов’язаний з Коза Нострою, а також Емі — голландець, який пізніше перебрався до Іспанії, де повідкривав готелі, жилі будинки та дискотеки. Як засвідчили Маріо Сперлоніаро, Стефано Піччірілло та Джіроламо Роццера — всі pentiti, — саме Рокфеллер разом із Августо Ла Toppe виносили ідею податися до Каракаса, щоб зустрітися там з венесуельськими наркоторговцями, чиї ціни на кокаїн були вигіднішими за ціни колумбійців, які постачали кокаїн неаполітанцям та казалезцям. І саме Рокфеллер знайшов зручне місце, де Августо міг би переховуватися, коли пішов у підпілля в Голландії: клуб спортивної стрільби по тарілках. Навіть попри те, що він був далеко від сільської глибинки Мондраґоне, бос все одно мав змогу тримати форму, стріляючи по летючих глиняних мішенях. Рокфеллер мав у своєму розпорядженні величезну розгалужену мережу. Він був одним з найвідоміших бізнесменів не лише в Європі, а й у Сполучених Штатах; через свої картярці та казино він встановлював контакти з італо-американськими мафіозі, яких поволі витісняли з Нью-Йорка клани албанців. У результаті ці мафіозі дедалі тісніше гуртувалися довкола сімей каморристів з Кампанії і охоче ввозили наркотики та інвестували в європейські ринки, ресторани та готелі через розчинені двері Мондраґоне. Рокфеллер є власником «Адама і Єви», перейменованого на «Ла Плая» — прекрасного курортного села на узбережжі Мондраґоне, де, згідно з даними слідчих, відпочивали багато втеклих працівників кланів. Чим більше комфорту в криївці, тим менше спокуси стати свідком обвинувачення і покласти край життю в підпіллі. З «розкаяними» Ла Toppe не церемонився. Франческо Тіберіо, кузен Августо, зателефонував Доменіко Пенсі, котрий свідчив проти клану Стольдера, і в недвозначних виразах запропонував забиратися геть з міста:

— Мені сказали Стольдери, що ти настукав на них у поліцію. Зважаючи на те, що стукачі в нашому місті нам не потрібні, краще б ти вшився з Мондраґоне, доки хтось не взяв і не відрізав тобі голову.

Кузен Августо полюбляв тероризувати телефонними дзвінками всіх тих, хто насмілювався співробітничати з представниками влади або влаштовував «витік» інформації. У розмові з Вітторіо Ді Теллою він був ще відвертішим і запропонував йому купити собі похоронний костюм.

— Якщо здумаєш розколотися, то краще відразу купи собі чорну сорочку та костюм, підаре, бо я тебе прикінчу.

До того як компаньйони та члени кланів почали співпрацювати з правоохоронцями і давати свідчення в суді, ніхто навіть уявити собі не міг істинний обсяг нелегальних операцій в Мондраґоне. Одним з приятелів Рокфеллера був такий собі Рафаеле Аккончія. Як і Рокфеллер, він народився в Мондраґоне, але потім перебрався до Голландії, де став власником мережі ресторанів і, за свідченням «розкаяного» Стефано Піччірілло, став також досить крупним міжнародним торговцем наркотиками. Скарб Ла Toppe і досі схований десь в Голландії, можливо, в якомусь банку — мільйони євро, які слідчі так і не спромоглися вирахувати, бо ці гроші були проведені через посередників та комерційні структури. В Мондраґоне ця здогадна «заначка» стала символом абсолютного багатства, що затьмила собою решту багатств в інших країнах. Люди не кажуть більше «Він вважав себе Центральним банком Італії», вони кажуть натомість «Він вважав себе Центральним банком Голландії».

Маючи підтримку в Південній Америці та Голландії, клан Ла Toppe планував узяти під контроль торгівлю кокаїном у Римі. Всі сім’ї каморристів у Казерті вважають столицю продовженням своєї провінції, тому Рим став пунктом номер один для наркотиків та інвестицій в нерухомість. Ла Toppe розраховували на постачальницькі маршрути, які йшли вздовж Доміціанського узбережжя; розташовані там вілли мали важливе значення для контрабанди цигарками та іншими товарами. Актор Ніно Манфреді теж мав там віллу. До нього заявилися представники кланів і запропонували продати її. Манфреді опирався, як міг, але тиск кланів зростав, бо його будинок знаходився в точці, що мала стратегічне значення для швартування моторних човнів. Зрештою, каморристи кинули вмовляти актора і змусили продати віллу за встановлену ними ціну. Манфреді навіть поскаржився босу Коза Ностри і розповів цю історію каналу «Радіоновини-1» в січні 1994 року, але жоден сицилієць не насмілився втрутитися і виступити проти впливових мондраґонців. Тільки вихід на телебачення та привернення міжнародної уваги допомогли актору зробити надбанням гласності той тиск, до якого вдається Каморра заради досягнення власних інтересів.

Наркоторгівля йшла слід у слід за іншими комерційними маршрутами. Енцо Бокколатто, родич сім’ї Ла Toppe та власник ресторану в Німеччині, вирішив зайнятися експортом одягу. Разом із Антоніо Ла Toppe та одним ліванським бізнесменом він купував одяг в Пулії — одежна промисловість Кампанії вже давно була монополізована кланами Секондільяно — і перепродував його у Венесуелі через посередника, такого собі Альфредо, якого слідчі «вирахували» як одного з найбільших нелегальних постачальників діамантів до Німеччини. Завдяки кланам Каморри діаманти — ціни на які завжди коливаються, але ніколи не опускаються нижче номіналу — швидко стали улюбленим товаром для відмивання грошей. Енцо Бокколатто знали в аеропортах Венесуели та Франкфурта, де він мав своїх людей серед інспекторів, які, напевне, не лише не перевіряли партії одягу, аде й займалися створенням гігантської кокаїнової мережі. Можна подумати, що клани, накопичивши грошей, припинять займатися злочинною діяльністю, якимось чином перероблять свій генетичний код і перейдуть до законних видів підприємництва. Як, скажімо, родина Кеннеді, яка заробила гігантську купу грошей на продажу алкоголю під час сухого закону в США, але потім розірвала всі зв’язки зі злочинним світом. Але сила італійської Каморри саме в тому й полягає, що вона рухається цими двома шляхами і ніколи не відмовляється від свого злочинного походження. В Абердіні ця система називається «скретч». Так само як репери та ді-джеї, що ставлять палець на платівку, щоб вона не оберталася з нормальною швидкістю, бізнесмени від Каморри теж на мить ставлять палець на платівку легального ринку, роблять скретч, а потім розкручують його ще швидше.

Слідчі дії Неапольського антимафіозного відділу виявили, що як тільки легальна галузь бізнесу Ла Toppe опинялася в кризі, то клан негайно вводив у дію нелегальну. Якщо їм бракувало готівки, то вони замовляли друкування фальшивих квитанцій, якщо ж капітал потребувався терміново, то вони продавали фальшиві казначейські облігації. Вони знищили конкуренцію здирництвом і ввозили товари безмитно. Скретч на платівці легального бізнесу означає, що клієнти отримують стабільні ціни, завжди мають доступ до банківських кредитів, гроші продовжують крутитися, а продукція —