Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

з флотоводцем Михайлом Петровичем Лазаревим і молодими офіцерами, майбутніми героями оборони Севастополя Володимиром Олексійовичем Корніловим, Павлом Степановичем Нахімовим (капітаном флагманського корабля «Силістрія» в цьому рейді), Володимиром Івановичем Істоміним, братом О. С. Пушкіна Львом Сергійовичем. Він зберігав з ними дружні відносини впродовж всього життя, як і з розжалуваними в солдати декабристами О. Одоєвським, М. Наришкіним, М. Лорером.

Після повернення до Петербурга у літку 1840 року художник представив полотна військово-морської тематики, багато інших марин і пейзажів, як звіт за два роки роботи в Криму. Він творив самостійно, без оглядок на авторитети, без примушування, і це сприяло його швидкому становленню як живописця. В академії залишилися задоволені результатами кримського відрядження, Айвазовський отримав атестат, і йому було присвоєно звання «художника 14 класу». І тепер, відправляючись до Італії, молодий живописець точно знав, якою дорогою йому потрібно йти.

* * *

20 липня 1840 року Айвазовський разом зі своїм другом по академії В. І. Штернбергом, що також отримав золоту медаль, але роком пізніше, відправився в далеку дорогу. Василь Іванович був прекрасним художником (жанрист, пейзажист) і веселою людиною, і тривалий переїзд із короткими зупинками в Берліні, Дрездені, Відні, Трієсті пройшов непомітно. Через місяць друзі влаштувалися у Венеції, що полонила серце не одного живописця своїми каналами, гондолами, лагуною, прекрасною архітектурою.

Щойно прибувши до Венеції, Іван поспішив на острів Св. Лазаря, щоб зустрітися з братом Габріелом, духовну близькість з яким він зберіг до кінця життя. Габріел придбав на той час певне становище в конгрегації мхитаристів. Ще у «маленькій Вірменії» брати домовилися злегка змінити прізвище, щоб воно було ближче до вірменської. Габріел розповів, що розшукав фамільне коріння, й їх справжнє прізвище Айвазян. Але іменуватися Айвазяном Іван не захотів. Куди краще звучало «Айвазовський».

Це був одночасно важкий і щасливий період у житті Івана Костянтиновича. У чужій країні в перші місяці він зазнав відчутного браку коштів, адже значну частину покладеної йому академічної пенсії він відправив матері до Феодосії, а ще оплата майстерні, придбання матеріалів і мандри по Італії вимагали суттєвих витрат. Проте досить швидко його становище змінилося – у Айвазовського з’явилися шанувальники, і картини його почали активно купувати. Це трапилося після того, як художник повністю прийшов до усвідомлення свого суто індивідуального творчого методу, що остаточно склався лише в Італії.

Іван Костянтинович зрозумів, що особливості його сприйняття природи, зорової пам’яті, уяви і, нарешті, темпераменту не поєднуються з характером роботи на натурі. Він не міг годинами сидіти з мольбертом і пензлями на березі моря і спостерігати, копітко переносячи на полотно рухливість хвиль, стан атмосфери, мінливість освітлення. Його виняткова пам’ять зберігала безліч ефектних і єдиних у своєму роді миттєвостей з життя природи, а вигострена техніка і тонка професійна майстерність дозволяли безпомильно відтворювати створену уявою природну картину природи. Надалі Айвазовський працював тільки «з пам’яті».

Популярність молодого художника швидко росла, і незабаром про талант Айвазовського вже говорили по всій Європі. У такій стрімкій славі ховалася і серйозна небезпека – перетворитися на модного художника, що працює тільки на потребу публіки і пише полотна, які тішать око. Звичайно, не завжди швидкість роботи йшла на користь картині, але Айвазовського рятувала його непідробна, безмірна любов до мистецтва, вражаюча працездатність, щирість відчуттів, які виражалися в його картинах. Саме тому його творіння викликали захоплення не тільки звичайних глядачів, але і професіоналів – художників і справжніх знавців і цінителів мистецтва.

Європа визнала за Айвазовським право називатися кращим художником-мариністом.

* * *

У 1841—1842 роках Іван Костянтинович поперемінно жив у Неаполі і Римі. Рим потряс Айвазовського: «Я бачив творіння Рафаеля і Мікеланджело, бачив Колізей, церкви Петра і Павла… Тут день вартий року», – писав він до Петербурга. Гучний успіх, що супроводжував кожен новий твір художника, міг би декого занурити в атмосферу постійного свята, спокусити богемним життям. Але внутрішнє єство Айвазовського відкидало подібний життєвий стиль. Головною пристрастю художника назавжди залишилася творчість, якій все було підпорядковане. Іван Костянтинович не знав перерв у замовленнях, що принесло йому матеріальне благополуччя, дозволило багато подорожувати, а значить – творити.

У 1841 році художник створює неймовірне за своєю потужністю полотно «Хаос. Створення світу». Іван Костянтинович, незмінно удосконалюючись у своїй майстерності, постійно шукав свіжі теми для морських пейзажів, нові відтінки для води і неба, але більшість його полотен носили все ж таки романтичний характер. І раптом його майстерність вибухнула могутнім акордом в нетиповому для нього містичному жанрі.

Картина привернула увагу папи Григорія XVI. Він забажав побачити художника, але спочатку творіння Айвазовського було уважно і прискіпливо оглянуте багатьма прелатами і кардиналами, які цілою комісією з’явилися в його майстерню. І навіть при всьому упередженні до російського мистецтва вони не знайшли вад. Папа Григорій XVI придбав полотно для картинної галереї Ватикану і нагородив художника золотою медаллю.

Популярність принесла Івану Костянтиновичу непогані прибутки, що дозволило йому не залежати від скромних сум, які надсилала академія. Матеріальна незалежність дала можливість Айвазовському здійснювати тривалі подорожі по Європі. На початку 1842 року він через Швейцарію і Німеччину по Рейну попрямував до Голландії, потім відвідав Лондон і Париж, Іспанію (Кадіс і Гранаду), Португалію. Картини подорожували разом зі своїм творцем і експонувалися в найбільших містах Європи, де публіка і критики аплодували майстрові морського пейзажу.

Його картини «Море в тиху погоду», «Ніч на березі Неаполітанської затоки» і «Буря коло берегів Абхазії» були нагороджені в 1843 році Великою золотою медаллю, а сам живописець був прийнятий у члени Паризької Королівської академії. Критики писали, що ніхто раніше не зображав світло, повітря і воду так живо і переконливо. Айвазовський став єдиним російським художником, якого французький уряд переконливо запросив експонувати картини на міжнародній виставці, організованій у Луврі. Забігаючи наперед, відзначимо, що в 1857 році Іван Костянтинович першим серед іноземних художників став кавалером французького ордена Почесного легіону.

* * *

У 1840 році з Петербурга до Італії виїздив молодий художник, який подавав надії, а через чотири роки повернувся визнаний усією Європою живописець. Айвазовському всього 27 років, в його творчому доробку близько 50 великих картин, і він уже член кількох європейських художніх академій, людина з ім’ям. В першу чергу повернення Івана Костянтиновича урочисто відзначили у Брюллова, де зібрався майже весь літературний і художній бомонд.

Для всієї Росії повернення Айвазовського стало тріумфом вітчизняного мистецтва, і йому виявили належну шану, удостоївши безліч регалій. Першою нагородою, врученою художникові в липні 1844 року, став орден Святої Анни III ступеня, який у той час вручався тільки офіцерам за конкретний