Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

комуністичної партії. Саме так китайський уряд контролював своїх громадян за кордоном, бо прямі погрози діяли не так ефективно.

— Народ потроху розходиться, — мовила Тін. — Час уже й нам додому.

Вони вийшли надвір, сіли в машину, і Монах рушив. Тін сказала:

— Купімо щось смачненьке й проведімо тихий вечір удвох.

— Чудовий план.

— Можна взяти навіть смажені кролячі вуха. Я знаю, ти їх любиш.

— Моя улюблена страва.

Каїв телефон дзенькнув — прийшло есемес. Глянув на екран, але абонент був прихований. Насупився. Небагато людей мали цей номер, ще менше могли зв’язуватися з ним анонімно. Відкрив повідомлення. Побачив одне-єдине слово: «ТЕРМІНОВО».

Відразу здогадався, що повідомлення від генерала Хама з Північної Кореї. Це означало, що він просить невідкладної зустрічі.

Від Хама не було нічого чутно три тижні. Напевно, сталося дещо надзвичайно важливе. Про економічну кризу в його країні вже й забули, отже, це щось нове.

Агенти нерідко перебільшували значущість інформації, яку мали, щоб додати собі ваги, але Хам був не з таких. Можливо, Верховний керівник Кан Уджун зібрався провести випробування ядерної боєголовки, щоби подражнити американців. Або планує заворушення в демілітаризованій зоні між Північною та Південною Кореєю. Він мав багато варіантів, як ускладнити життя китайському уряду.

З Пекіна до Яньдзі було лише три регулярні рейси, але для термінових відряджень Кай міг скористатися військовим літаком. Подзвонив на роботу. Його старша секретарка Пен Явень ще не пішла. Запитав:

— О котрій найперший рейс у Яньдзі завтра?

— Рано... — Кай почув, як вона клацає по клавіатурі. — За чверть сьома. Прямий.

— Забронюйте мені квиток, будь ласка. О котрій прибуття?

— За десять дев’ята. Замовити машину, щоб зустріла вас в аеропорту?

— Ні. — Кай хотів пересуватися непомітно. — Візьму таксі.

— На ніч залишатиметеся?

— Навряд. Тому забронюйте мені зворотний квиток наступним рейсом. Раптом що, його можна буде здати.

— Гаразд.

Кай завершив розмову й підрахував. Якщо не домовлялися про інше, зустрічі з Хамом відбувалися в недобудованому будинку генерала. Тож на місці Кай буде близько дев’ятої тридцять.

Надіслав Хамові таку саму стислу відповідь: «9:30».

* * *

Уранці на аеропорт Яньдзі періщив холодний дощ. Літаку Кая довелося п’ятнадцять хвилин намотувати кола в повітрі, чекаючи, поки сяде військовий облавок. Цивільні та військові термінали летовища користувалися спільною смугою, але пріоритет мали армійці — як завжди в Китаї.

Був ще тільки жовтень, та, вийшовши надвір і ставши в чергу до таксі, Кай зрадів, що вдягнув зимове пальто. Як завжди, дав адресу супермаркету «Вумарт». Радіо у водія було налаштоване на корейсько-мовну станцію, а там грали Gangnam Style — відому класику кей-попу. Сидячи на задньому сидінні, Кай залюбки слухав пісню.

Від супермаркету пішки дійшов до будинку Хама. Болото на будівельному майданчику розпливлося річкою, тож роботи майже зупинились.

— Я ризикую життям, зустрічаючись із вами, — сказав Хам. — Однак, напевно, мене все одно вб’ють у наступні кілька днів.

Тривожна звістка. Кай спитав:

— Ви зараз серйозно?

Запитання було зайве. Хам був завжди серйозний. Сказав:

— Дощить — ходімо всередину.

Увійшли в недобудований дім. У кімнатах для онуків працювали маляр із помічником: тонували стіни в пастельні кольори. Приміщення сповнював характерний запах свіжої фарби — різкий і ядучий, який, разом з тим, приємно нагадував про новизну оселі.

Хам завів Кая в кухню. На столі стояли електрочайник, банка із чаєм і чашки. Хам увімкнув чайник і причинив двері, щоб їхньої розмови ніхто не почув. У будинку було холодно, тому обидва не знімали пальт. Стільців ще не завезли, тож довелося стояти, спершись на стіл. Кай спитав нетерпляче:

— То що таке? Чому такий поспіх?

— Теперішня економічна криза — найбільша із часів війни з Півднем. Кай це вже знав. Частково він і сам був до цього причетний.

— I?

— Верховний керівник урізав військовий бюджет. Генералітету це не сподобалося, але він усіх звільнив. — Хам затнувся. — То була помилка.

— І тепер армією керує нове, молодше покоління офіцерів і...

— Уже давно в армії є потужний ультранаціоналістичний реформістський рух. Ця група прагне незалежності від Китаю. Її представники кажуть: ми самі повинні вирішувати власну долю, а не бути на побігеньках у китайців. Сподіваюся, друже мій, я вас не образив такими словами.

— Аж ніяк.

— Для більшої незалежності вони воліють реформувати сільське господарство і промисловість, щоб послабити вплив на них Комуністичної партії.

— Як у Китаї за Ден Сяопіна.

— Раніше їм доводилося мовчати, бо відкрито критикуючи лідера, довго офіцерами вони не будуть. Про таке заведено розмовляти пошепки й лише з перевіреними людьми. Проте це означає, що Верховний керівник не завжди розуміє, хто ворог. Велика частина нової когорти командирів належить до ультранаціоналістичного крила. Вони вважають, що за Кан Уджуна нічого ніколи не зміниться.

Кай почав розуміти, до чого Хам хилить, і це його стурбувало.

— І що вони зібралися робити?

— Планують переворот.

— Халепа.

Кай не на жарт занепокоївся. Це набагато серйозніше, ніж в’єтнамський корабель біля островів та резолюція ООН про торгівлю зброєю. Стабільність у Північній Кореї була наріжним каменем безпеки Китаю. Будь-яка загроза Пхеньяну означала загрозу Пекіну.

Чайник закипів і вимкнувся. Жоден із чоловіків не потягнувся по окріп.

— Коли і як вони планують це зробити? — запитав Кай.

— Ватажки заколотників — мої колеги, офіцери на базі Йонджодон. Свій об’єкт вони вже точно зможуть захопити.

— Тобто здобудуть контроль над ядерною зброєю.

— Для них це пріоритет.

Усе ще гірше, ніж можна було уявити.

— У них велика підтримка?

— Не знаю. Зрозумійте, я не входжу в їхні кола. Вони просто вважають мене своїм прихильником — надійним, але далеко не головним. З мене, може, і був би чудовий союзник для них, але свій шлях я обрав багато років тому.

— Але якщо змовники налаштовані рішуче, то повинні мати чималу мережу.

— Думаю, вони підтримують зв’язок з офіцерами-однодумцями на інших базах, але це лише моє припущення.

— Тому вам важко сказати точно, коли вони зроблять перший крок?

— Скоро. В армії вичерпуються провізія й пальне. Можливо, у нас є тиждень. Або все розпочнеться вже завтра.

Кай мусив чимскоріше повідомити президента.

Вирішив передати інформацію в Пекін телефоном, але одразу відкинув цю ідею як панічне рішення. Звісно, дзвінок у Ґвоаньбу буде зашифрований, хоча незламуваних шифрів не існує. Та й