Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

Вони виглядали такими простими та наївними, що Морл несвідомо побажав внести хаос у цю ідилію. Хлопець та дівчина постійно сміялися. З їхньої розмови Морл помилково подумав, що вони подружжя, або родичі.

– Плани змінюються! Потрібно терміново наздогнати тих двох на дорозі! - наказав принц, коли повернувся до загону.

– Але ж у нас наказ! Потрібно знайти шпигунів! – наважився нагадати хтось із воїнів.

- Нікуди вони від нас не подінуться! Ви вже стільки днів у дорозі, хіба вам не хочеться нарешті відпочинку? Я знаю, що у багатьох із вас немає дружин, але у вас є потреби! Чи не хочете скористатися нагодою? – хитро посміхнувся Морл, розповівши про дівчину, яку він бачив.

З принцом ніхто не став сперечатися. Тільки він попросив воїнів за жодних обставин не звертатися до нього як до принца. Нехай для всіх він буде звичайним воєначальником. Морл не хотів видавати себе.

Поправивши шолом, принц за якусь мить скочив у сідло і, давши умовний знак, помчав через хащі. Його поява стала несподіванкою для юнака та дівчини, які повільно брели дорогою. Вони враз затихли, злякавшись, але за зброю братися не поспішали.

- Хто ви такі? Куди їдете? - командирським тоном запитав Морл, спостерігаючи, як його загін оточив їх за деревами з усіх боків.

– Ми звичайні мандрівники! Ми нічого не порушили! – відповів хлопець роенською. Морл відразу зауважив, що акцент у нього не такий, як у місцевих.

Принц швидко зістрибнув із коня, але шолом знімати не поспішав.

- Як вас звати? – поцікавився він.

- Альбрехт! Що вам потрібно від нас? – розгублено глянув на принца хлопець.

Десь глибоко в його голові сплив спогад: коли він тільки почав свою подорож, то випадково зустрів воїна в білосніжних обладунках. Він здався йому досить знайомим, тому Альбрехт злякався.

 - Я Леді Вольфрам! Ви так і не відповіли, що вам потрібно! - в очах у дівчини читалася рішучість.

Від її імені Морла пересмикнуло. Погляд злякано заметався по деревах, за якими ховалися його воїни. Принц коротким жестом наказав їм злізти з коней і вийти зі схованки.

Воїни один за одним посміхалися, адже тільки повний дурень міг повірити, що королівський син може щось зробити для своїх воїнів. Особливо якщо справа стосується дівчини.

Коли з-за дерев вийшло дванадцять людей, навіть Рада занервувала. Морл зрозумів, що час діяти. Він легким рухом зняв із себе шолом і передав його одному з воїнів. Його довгі, кольору вороного крила волосся вмить розсипалося по спині та плечах. А в темно-карих очах з'явилося те, від чого не могла встояти жодна жінка.

– Вибачте нас, будь ласка! Я не хотів вас налякати! Просто ми подумали, що ви є імперськими шпигунами! – усміхнувся Морл.

Альбрехт не зміг витримати його погляду і опустив очі, Рада ж полегшено зітхнула.

– У цих лісах небезпечно! Бажаєте, ми вас проведемо? - запропонував Морл і, схаменувшись, додав: - Я не представився, мене звуть Мортімер! - Морл знав, що його ім'я у всіх на слуху, і до певного часу вирішив назватися вигаданим ім'ям.

- Не потрібно! Ми самі впораємося! – швидко відповів Альбрехт.

– Але вони справді можуть нам допомогти! Ми не можемо самотужки захиститися від лісових бандитів! – заявила Рада.

– До речі, дівчина має рацію! Тут багато бандитів! З нами ви будете у безпеці! Тим паче, що я про вас чув, Леді Вольфрам! Мій батько живе в місті, на півночі країни, так він стверджує, що ви добре співаєте. Про вас багато говорять! – продовжив заговорювати зуби Морл.

- Справді? Я не знала, що маю шанувальників. – зраділа дівчина. – Ми не проти, щоб ви нас супроводжували!

- То куди ви прямуєте? - поцікавився принц, користуючись тим, що його ніхто не впізнав.

- У Зарганс, до чаклуна Мерліна! Він допоможе мені повернутися у мій час! – не думаючи, відповіла Рада.

Альбрехт не встиг зупинити її, було вже пізно. Морл на кілька секунд завмер від несподіванки. У пам'яті знову випливло ім'я старого вчителя. Як вогонь, воно обпалило його свідомість.

Ніхто, здавалося, не помітив, як змінився його погляд.

– Кажете, Мерлін живе у Заргансі? - впоравшись із собою, запитав принц.

За якусь мить Морл зрозумів, у чому річ. Це була справді та, про кого він так багато чув. Доля її супутника була вирішена наперед. Тільки принц чомусь не поспішав. Він справді вирішив проводити цих двох до гірського перевалу.