Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— Наївний дурень.

— Я хотів… зрозуміти… — прошепотів вампір. Губи не слухалися, а головний біль зводив нанівець будь-яку спробу зосередитися на ментальному зв'язку.

— От і я так подумала, тому й розповіла, — промуркотіла вища, легенько проводячи кігтями про грудях знерухомленого Мераара. — Знаєш… Я не хочу тебе вбивати. А будеш слухняним — то навіть не вб'ю. Зараз знайдемо затишну кімнатку…

— Навіщо?..

— А ти як гадаєш, любий? — Шеадда томно усміхнулась та кинула на нього погляд знизу вгору, але очі її залишалися згаслими та холодними. А за мить зникла й усмішка. Вампірка ковзнула кінчиком язика по іклах: — Мені потрібна твоя кров.

— Це ж… заборонено, — в голосі Мераара мимоволі відбився страх навпіл з обуренням. Почувши це, вища знову посміхнулась. Трохи винувато, як йому здалося.

— Заборонено, — луною озвалася вона. — Але хто мене за це покарає? — на дні темних очей спалахнули блідо-червоні іскорки. — Ти?

Не очікуючи на відповідь, Шеадда продовжила:

— Мені нема чого втрачати, тож… 

Вона знову знизала плечима і попрямувала все до того ж затіненого коридору, де ховалася до цього. Підкорившись владному руху її руки, Мераар вирушив слідом, не покидаючи відчайдушних спроб ментально докричатися до ліча, що знаходився неподалік. Але чи то некромант був зосереджений на чомусь іншому і не почув, чи то Шеадда геть-чисто блокувала його поклик — вищий вампір так і не зрозумів через виснажливий головний біль.

Врешті-решт, вони зайшли до якоїсь комори. Порожньої та забутої, судячи зі стійкого запаху пилу.

— Гадаю, тут нам ніхто не завадить, — вдоволено промовила вища, пропустивши Мераара вперед і замкнувши за собою двері. — Який ти все-таки високий, — пирхнула вона, наблизившись до завмерлого посеред комірчини вампіра. — На коліна.

Вищий підкорився. Біль від рваної рани на шиї подарував йому кілька секунд ясного розуму — достатньо, щоб відчути присутність неподалік ще одного ліча...

Жадібно ковтаючи кров сородича, Шеадда закрила непроникним ментальним щитом їх обох, і Мераар не зумів нічого цьому протиставити. 

Нес-Ашшад і Суртаз, що прямували до трупарні повз затінений коридор, нічого не почули.

***

— Де Мераар? — Мортіаль запитливо зиркнула на вампіра, що прийшов до бібліотеки. — Ти ж з ним був?

— Так, але він наказав мені повернутися, — шелір схилив голову. Некроманта помітила, що руки вампіра дрібно тремтіли. — Сказав, що від мене немає користі. Сам він залишився біля трупарні, мабуть, вирішив простежити, щоб Шеадда не завадила народженню умертва.

Мортіаль стиснула щелепи, щоб зберегти непроникний вираз обличчя. Два безсмертних сур-тасса, що також були присутні в бібліотеці, мовчки повернули голови один до одного, ніби обмінялися поглядами. У виконанні скелетованих лічей цей природний жест виглядав доволі дивно, якщо не зловісно.

— Гаразд, — глухо промовила некромантка після недовгої паузи. — Хоча не думаю, що вона спробує якось цьому завадити. Він не казав, чи не потрібна йому допомога?

— Не знаю, — вампір знизав плечима. — Просто відіслав мене сюди.

— Що ж, тоді будь поблизу, раптом знадобишся.

Шелір схилив голову, після чого розвернувся та попрямував до виходу. Його рухи здалися Мортіаль якимись… надто рвучкими, невпевненими. Ер'єт-тасс підібгала губи, розмірковуючи про причину цього.

— Мені здається, чи з цим шеліром дійсно щось не так? — підтвердив її підозри один з сур-тассів.

— Не здається, — зітхнула Мортіаль. — Я не можу зв'язатися з Мерааром.

— Йому завжди важко давався ментальний зв'язок, — зауважив другий ліч.

— Не в тому біда, — некромантка хитнула головою. — Перевірте самі. Таке відчуття, ніби він упокоєний.

Кілька секунд повної тиші здалися Мортіаль мало не вічністю.

— Кепсько, — майже одночасно прошелестіли обидва ліча.

_____________

*Шелір (shelir — пер. "народжений кров'ю"), шемелір (shemelir — пер. "виплеканий/навчений кров'ю") — знеособлена назва на шаларанні вампіра та вищого вампіра відповідно.