Ян Фей - Бурштиновий Меч 1, Ян Фей

родичів, а також людей, які покладалися на цих людей для проживання в місті.

ó .

Але в Тонігелі ситуація змінилася на протилежну. У пустелі було багато розкиданих поселень. По узліссях були розкидані хутори, а на пагорбах стояли мисливські хатинки. Кентаври виявили цю ситуацію, і в хатині жила сім'я. Вони боялися, що це розвідники графа Ранднера, тому взяли їх із собою.

,

Тихо шелестіло листя на деревах. Воїни-кентаври були високими і сильними, з червонувато-коричневими м'язами, а на щоках і плечах у них були фіолетові і білі бойові татуювання. Вони взяли з собою тремтячих чоловіків і жінок, а також своїх дітей. Їхній одяг був подертий, а чорне волосся було засмальцьоване й сплутане. Вони були схожі на біженців.

!

Брандо глянув на гору. Ліс був темний, як чорнило, і прапори різних кольорів перепліталися між собою, але звуки бою замовкли. Все поле бою зупинилося через їхню раптову появу. Він помітив, що солдати Крусса таємно поправляють свій порядок, а в лісі ледь помітні рядові солдати сірувато-зелених дворян.

Але він не заперечував і повернув назад Вони не розвідники, а просто біженці.

Пане мій, ми, Очі чоловіка блиснули страхом. Біженців, яких ловили вельможі, зазвичай обезголовлювали. На дорозі від Даулінга до Сомера було багато трупів без голови. Більшість із них були біженцями, решта – бандитами.

?

Хто ти?! Дитина вирвалася з блідих маминих рук і голосно запитала:

Раптова поява армії на флангах викликала у лорда Паласа почуття занепокоєння. Однак, почувши, що їх лише кілька сотень, він зітхнув з полегшенням. Його вказівний палець постукав по гладенькому руків'ю меча, коли він обернувся і запитав: Чи є відповідь від розвідників?

.

Ні.

.

Лорд Палас кивнув.

?

Лише кілька сотень людей наважилися з'явитися? Старий Лицар почув, як лицарі, що стояли поруч з ним, розмовляли розслабленим тоном. Солдати начебто знущалися з ворога за те, що той переоцінив його сили. Незважаючи на те, що зарозуміла армія була приречена на програш, не було такого генерала, який би не любив впевнену армію. Він був дуже задоволений моральним станом своїх підлеглих. Ворожі підкріплення наче стали посміховиськом.

!

Підкріплення зупиняється!

Ха-ха, він, мабуть, думає, відступати чи тікати.

Боягуз, якби ти застав нас зненацька, коли вперше з'явився, то, можливо, зміг би застати нас зненацька. Яка марна трата часу.

Для того, щоб мати можливість обійти наш фланг, вони повинні бути досить боєздатними.

.

Це тому, що Крусс занадто некомпетентний.

Лорд Палас не втримався, щоб не похитати головою. Хто вважатиме ворога? Його підлеглі були занадто зарозумілими. Він глибоко вдихнув і відповів: Якщо немає відповіді, значить, вони вороги. Нехай люди Крусса зупинять їх. Вони вже втратили достатньо обличчя.

.

Бойовий дух армії може бути використаний.

Тоді поїхали. Старий Лицар скинув маску і підвівся зі скелі. Слуги вже привели до нього бойового коня, а його лицарі вже були готові до від'їзду.

Навіть найменші зміни на полі бою не могли змінити його рішення. Хоча лорд Палас був обережним, він мав рішучість генерала. Він кивнув слугі, і металеві обладунки забряжчали, теручись одна об одну. Слуга в шкіряних обладунках підняв ріг, що висів у нього на талії, і засурмив. Чіткий бойовий клич пронизав ліс.

Потім незліченна кількість солдатів вийшла з лісу. Вони були одягнені в червону і синю бойову мантію, з залізними шоломами на головах і довгими мечами на талії. В одній руці вони тримали орлині щити, а їхні залізні рукавиці видавали тріскучі звуки, коли вони наступали на мертву деревину.

.

Невеликі групи солдатів сходилися в потік, немов заповнили всі прогалини в лісі. Приватна армія дворян була вишикувана в кілька величезних квадратних шикувань. Немов вода, що повільно текла по полю бою, розкидані стріли кидалися в стрій. Навіть якщо хтось із солдатів падав, солдати позаду негайно заповнювали прогалину. Вороги перед ними здавалися нескінченними, і це змушувало їх почуватися безпорадними.

.

Військо наближалося.

Найманці, які все ще чинили опір у лісі, не могли не покласти луки в руки. Появи десятитисячної армії було досить, щоб здригнулася земля.

.

Кожен проковтнув повний рот слини.

!

Метіша була одягнена в срібні обладунки і сиділа на своєму єдинорозі. Її шолом був запечатаний, і оголювалися лише очі, маленький ніс і рот. Казкова Принцеса стиснула губи і трималася за свій довгий човник, спостерігаючи за сценою перед собою, не кажучи ні слова.

За нею стояли Ютта, Рабан і майже тисяча підземних мешканців. Підземні мешканці були згорблені, вкриті чорними обладунками з шипами. Вони тримали в руках величезні списи, як бойові чудовиська.

Однак ця армія не перегородила шлях армії графа Ранднера.

.

Метіша мовчки спостерігав за боєм.

?

Ютта не зрозумів: Невже ми не збираємося нападати?

Вони не наш ворог, Ютта. Я ніколи не говорив, що наша ціль – не Мадара. Метіша подивився на далеку гору і відповів:

Але вони не можуть нас зупинити! Жінка-лідер найманців дивилася на армію, що наближалася, з легкою нервозністю.

.

У мого пана свої плани. Метіша озирнувся на неї і злегка посміхнувся. Її спокійні очі були сповнені беззаперечної довіри Ти надто нервуєш.

У мого пана не так багато людей. Ютта якось дивно подивилася на Метішу.

!

Достатньо. Медісса сказала, що я головний командувач цього резерву. Перш за все, я маю підкорятися тактичним розстановкам. Мій пан сказав, що він може це зробити, тому я мушу вірити в його судження. Наша ціль – Мадара.

Мені здається, що я божевільний. Ютта похитала головою і пробурмотіла.

Метіша посміхнулася: Дякую, що супроводжувала мене, Ютта.

.

Ти просто маленька дівчинка. Ютта зітхнула і подумала про сестру. Вона доторкнулася до меча і раптом відчула, що її рука трохи холодна.

.

Брандо подивився на худорлявого хлопчика. Мати підбігла і в страху захистила дитину. Вона підняла голову і подивилася на нього благальними очима.

Пане мій, ворог рухається. У цей час розповів один із найманців.

! ó

Брандо кивнув головою і озирнувся: Я твій законний володар. Незалежно від того, чи ви біженці, чи мої люди, поки ви живете в Тоніджелі, я буду захищати вас. Просто запам'ятайте це, і цього достатньо.

Після цього він смикнув за віжки і зібрався йти. Але в цей час, на загальний подив, дитина голосно заперечила Брехун, ви всі погані люди!

Хм? Брандо був здивований і не міг не зупинитися.

Батько сказав, що якби тебе тут не було, то не було б війни.

Пан мій Чоловік смикнув сина