Марчін Швьонтковський - Пси господні, Марчін Швьонтковський

тут буде вдале перебування, моя дорога. Трагічна звістка дійшла до нас з півдня країни. Я щиро плакав за графом Даніелем і досі не можу оговтатися від втрати. – Герцог, хоч і перейняв фамільярний тон, але брехав гладко. Катаріна була впевнена, що камергер повідомив йому про смерть її батька п'ятнадцять хвилин тому. З іншого боку, це не було несподіванкою; зрештою, це не була переломною політично інформація. – Чим герцоги Бірштайн можуть допомогти панні?

– Лише гостинністю, ваша герцогська високість. – Катаріна присіла в кніксені. – Я їду до Релінгера, до родини моєї покійної матері, яка неодмінно прихистить мене в ці скрутні часи. Проїжджаючи поблизу, я вирішила, що відвідаю кузенів і помолюся за здоров'я герцога-сеньора. Тим паче, що ми втратили наш екіпаж в сутичці в Гемюндені...

Катаріна довго обмірковувала цю відмовку і тепер брехала так само гладко, як і герцог.

– Мій батько і справді недомагає. Він уже не молодий. Однак я прошу панну дозволити мені провести вас по замку. Не станемо ж ми розмовляти на сходах.

Він подав Катаріні руку, яку та люб'язно прийняла. Вони піднялися на поверх, де почали проходити по кімнатах одну за одною: ігрова, їдальня, приймальня, портретна кімната і так далі. Катаріна мало звертала уваги на інтер'єри, хоча вони були набагато красивішими, ніж ті, які вона знала в Тальфінгені.

– Що стосується гостинності, – пообіцяв герцог, – то я з радістю її надам. На жаль, у мене немає вільного екіпажу, але я впевнений, що хтось у місті захоче віддати свій за вигідною ціною.

"Який скнара!" – подумала Катерина.

– З іншого боку, у нас є багато вільних кімнат, де ти можеш жити скільки завгодно.

– Боюся, що це буде недовго, ваша герцогська високість. Нам необхідно терміново продовжувати наш шлях. Мені з моїм ескортом.

– Це дуже розумно, запевнити собі ескорт у такі непевні часи. Однак я невтішний, що ти залишишся у нас недовго; я дуже радий твоєму візиту. Сподіваюся, що ти зможеш, принаймні, прикрасити своєю присутністю сьогоднішню святкову вечерю. Герцог Вільгельм Гессенський прибуває до Бірштайну сьогодні вдень. Він прибуде сюди, щоб прийняти командування двома тисячами піхотинців, яких я виділяю в якості контингенту для боротьби проти табору папістів. Хотілося б прийняти його якнайкраще, і я впевнений, що він також буде радий твоїй присутності.

– Звичайно, це запрошення – велика честь для мене. Але ваша герцогська величність здається надто високої думки про моє походження і мій етикет... Чи очікує ваша герцогська високість, що ці воїни незабаром знадобляться?

– О, солдати завжди потрібні на війні. Не мороч собі голову політикою. У мене все ж таки є питання: скільки людей налічує твій ескорт?

– Шестеро. Найманці.

– Досить сильний загін. Хм, тоді... Мабуть, це Боже провидіння послало тебе до нас. Ну, більшість мого війська ось-ось вирушить на війну, та й мені самому потрібен ескорт... точніше, не мені, а моїй придворній. У мого улюбленого маршала фон Барбі є дочка вашого віку, яку нещодавно запросили до двору в Цвайбрюкені. Можливо, ти захотіла б поїхати з нею, оскільки ваш шлях все одно веде до Лотарингії? Ця подорож була б приємнішою для вас обох, а залишаючи її в руках ваших солдатів я б чув заспокоєння.

Катаріна була збентежена. Наміри герцога були зрозумілі: він хотів позбутися придворної дівчини, але не збирався платити за її подорож, тому вирішив скористатися нагодою. Проблема полягала в тому, що графиня не збиралася навіть наближатися до Лотарингії, а дороги до Голландії та до Цвайбрюкена не перетиналися. Втім, за таких обставин у неї не було іншого вибору, окрім як погодитися,