Юлія Феліз - Ти мене не знаєш, Юлія Феліз

Глава 33

Вероніка

Телефон Богдана знову розбудив мене. Я штовхнула хлопця, але він продовжував міцно спати. Безперервне дзижчання не припинялося. Обережно вивільнившись з його обіймів, я глянула на екран. Знову Оксана. Якусь мить я обмірковувала свій наступний крок, поки екран освітлював тьмяну кімнату. Недовго думаючи, натиснула на зелену кнопку. Коли піднесла телефон до вуха, готова сказати  настирливій дівці все, що про неї думаю, у слухавці прокотилася хвиля ридань. Оксана плакала.

Вона безладно бурмотіла, її слова ледве можна було розібрати крізь ридання. Уривки фраз скручували мої нутрощі у вузли. Я не могла збагнути, чому вона наполегливо продовжує благати Богдана про зустріч з таким відчаєм, наче він покинув її після кількох щасливих років разом. Нарешті, вона сказала, що стоїть під дверима. 

— Якщо ти не вийдеш, я сидітиму тут до ранку.

Дівчина востаннє схлипнула і від’єдналася.

Я сиділа, міцно стискаючи телефон, прокручуючи в голові її слова. Серце калатало в грудях, його ритм відлунював у вухах. Страх стиснув груди, коли я уявила, як Оксана стоїть перед Богданом, і сльози течуть по її обличчю. Як би я не намагалася відігнати ці образи, вони не давали мені спокою. Відтоді, як ми з Богданом стали парою, мене переслідували сни про інших дівчат, які змагалися за його увагу. Це була особиста мука, яка часто не давала мені спати до світанку. Можливо, це було пов'язано з власною невпевненістю. Мені все ще важко було повірити, що з-поміж усіх вродливих дівчат, які змагалися за його увагу, Богдан обрав саме мене. Сьогоднішні події зміцнили мою віру в щирість його почуттів настільки, що я змогла зізнатися у власному коханні до нього. Я дивилася йому в очі в той момент, і тепер знаю, що він не здатен на обман. Але Оксанине вторгнення пробило шпарину в моїй впевненості, змусивши мене знову засумніватися в собі.

Після кількох хвилин боротьби з емоціями я вирішила діяти. Тихо зісковзнувши з ліжка, я почала шукати свій одяг. Я не дозволю відібрати те єдине, що належить мені. Я захищатиму своє кохання. Ні Оксана, ні будь-хто інший не мав права зазіхати на мою територію. Саме це я і збиралася пояснити істеричці, що стояла на вулиці, як вірний пес чекаючи господаря. 

Серце стукотіло так голосно, що я подумала — раптом воно розбудить Богдана? Але він продовжував спати, розкинувшись на весь диван після того, як я встала.

Дивлячись на нього, я почала заспокоюватися. Страх, що сковував холодом, відпустив мене,  в серці стало тепліше. Він поруч — той, що мене кохає. Я обережно підійшла ближче і якийсь час розглядала в напівтемряві його обличчя. Мені хотілося поцілувати Богдана. Але будити не стала. Спочатку треба розібратися з Оксаною.

Сукня лежала зім'ятою купою на підлозі, її обриси невиразно проступали в тьмяному світлі. Я завагалася, не бажаючи турбувати Богдана, намацуючи застібки. Замість цього повернулася до шафи, поспіхом перебираючи її вміст. Схопила першу-ліпшу пару штанів і кофту з капюшоном, що опинилися під рукою. Вони теплі і в них було легко влізти. Потім схопила чорний пуховик, що висів на гачку, натягнула капюшон на голову і ледь помітно посміхнулася. У темряві мене легко можна було б сплутати з Богданом, якби не різниця у зрості.

Я вийшла на вулицю,  прохолодне нічне повітря пробралося під одяг, викликаючи мурашки по всьому тілу. Місяць купав околиці в м'якому, неземному сяйві, відкидаючи довгі тіні на тротуар, припарковані автомобілі та високі дерева.

Я озирнулася навколо і спочатку вирішила, що Оксана пожартувала і спокійно спить в своєму ліжку, поки я мерзну на безлюдній вулиці Та підійшовши ближче до дитячого майданчика, помітила фігуру, що тулилася до дерев’яного будиночка. Кілька разів глибоко вдихнула, набираючись рішучості. 

Зробила кілька кроків, скорочуючи відстань між нами. З кожним кроком уперед я відчувала передчуття чогось поганого. Потім, без попередження гострий, пекучий біль спалахнув у потилиці. І все. Я лечу по спіралі в темряву.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍