Ольга Християнчук - Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук

-         Надю, зараз тебе лише це хвилює? – кидає на мене палаючий погляд. – Може ми розслабимося і проведемо час разом і з користю.

З останніми словами він гладить моє коліно. Рука ковзає вище і мені це подобається.

-         Так, але ця думка засіла мені в голові, - кривлюсь сама від себе. – Мені здається, він потайки щось придумає.

Давид різко перекочується, опиняється зверху на мені. Усім тілом відчуваю його вагу і важкий подих на обличчі.

-         Я хочу, щоб в ліжку твоя голова була забита тільки мною, - томно шепче в губи. – Про все інше забудь. Час покаже. Твої переживання нічому не зарадять, а ось зіпсувати нам вечір можуть.

Він цілує, не давши більше вимовити ні слова. І в полоні його ніжності я забуваюсь, віддаюсь почуттям.

Давид правий. Досить хвилюватись через те, чого ще не сталось. Краще насолоджуватись теперішнім моментом.