Ольга Християнчук - Врятуй мене, якщо зможеш, Ольга Християнчук

-         Хто ти такий взагалі? І яке ти маєш відношення до моєї доньки? – незадоволено ричить свекор і піднімається з місця.

Він високий і широкоплечий. На його фоні хлопець виглядає малим і непримітним.

-         Ми з Алісою зустрічаємось більше трьох років, - підборіддя піднесене догори, погляд не відривається від співбесідника. – І думаю, час подумати про весілля.

-         Про яке весілля ти говориш? – здається, свекор починає виходити з себе від нахабності незнайомця. Він весь напружений і вже нависає над молодиком. – Хлопче, я взагалі тебе вперше бачу. Ти напевно щось путаєш. У моєї доньки не має хлопця.

-         Може просто вона вас боїться, якщо нічого не сказала, - припускає Саша і я чую звинувачувальний тон в його голосі. – Та в нас досить серйозні стосунки. Я кохаю Алісу і вона мене теж. І я маю намір одружитись на ній.

-         Хлопець не знає на кого нарвався, - хмикає Давид поруч зі мною. Він з блиском в очах спостерігає, як його батькові хтось псує настрій. – Тато розірве його на шмаття.

Я дивлюсь на посмішку чоловіка і незадоволено хмурюсь. Для нього це весело, хоча ще нещодавно сам був на місці того хлопчини.

Аліса, почувши слова брата, схвильовано охає, швидко зривається з місця і біжить до двох чоловіків, між котрими наростає напруга у геометричній прогресії.

-         Саша, нащо ти прийшов? Зараз не час, - в її голосі стільки паніки.

-         А коли буде підходящий час? Ти не можеш його знайти більше трьох років, - хлопець переводить на неї погляд, рішучість читається на його обличчі. Він не відступить, все доведе до кінця, розумію я. – За стільки років, ти навіть не познайомила мене зі своїми батьками. Так не може далі тривати. Добре, що хоч можливість видалась і я її не пропущу.

-         Аліса, що це все означає? – суворий голос батька змушує дівчину здригнутись. – Це правда, що він говорить?

Він впарює в доньку прищурений погляд, а дівчина лише киває головою.

-         Чому я про це нічого не знаю?

-         Я боялась тобі сказати, - Аліса стає поруч з своїм хлопцем і бере його під руку. Я помічаю, як їх пальці синхронно переплітаються. – Ти б не дозволив нам зустрічатись. Ти б заборонив мені, як колись Давиду. Тому і мовчала.

Аліса говорить рішуче і голосно. Тепер вона дивиться на батька і здається поруч з коханим нічого не боїться.

Ловлю на собі здивований погляд мами і знизую плечима. Вона сьогодні багато чого дізнається.

-         А я люблю його і хочу бути з ним, - продовжує дівчина, її голос зривається від емоцій.

-         Що ти собі надумала? Чого б я забороняв тобі? – свекор прискіпливо оглядає обранця своєї доньки і задоволено киває. Саша виглядає досить пристойно, і не скажеш, що він з бідної сім’ї.

Я починаю хвилюватись за молоду пару. Так хочеться, щоб їм ніхто не заважав, і дали їм жити спокійно. Та від свекра я такої милості не сподіваюсь.

-         То ти погодишся, якщо ми будемо жити разом і одружимось? – на відміну від мене, Аліса ще має крихту надії. Її голос тремтить, очі блистять від переповнений сліз.

Олександр Петрович ніяковіє, відводить погляд, переминається з ноги на ногу. Він загнав себе в глухий кут і не знає, як тепер викрутитися.

-         Ну, не відразу ж, - невпевнено відповідає. – Не так швидко. Може спочатку краще роззнайомимось, - переводить погляд на Сашу. - Ким ти працюєш? Хто твої батьки?

Я завмираю. Якраз цього я від нього і очікувала. Перше, що його цікавить, це статус хлопця.

Аліса перелякано зиркає на нареченого. Той впевнено виправляє плечі, рішуче заглядає чоловіку в очі. Він не збирається брехати, і він показує це усім своїм виглядом.

-         Мої батьки звичайні люди з маленького містечка. Мати продавщиця, батько автослюсар. Я живу в однокімнатній квартирі, котра дісталась мені від бабусі. Працюю у місцевому барі – барменом, - настає гнітюча тиша біля нашого столика. Усі присутні уважно спостерігають за розвитком подій, ніхто не згадує навіть про їжу на столі. Свекор не ворушиться і нічого не говорить, тоді Саша добавляє. – Щось ще вас цікавить? Я все розповім. Мені немає чого соромитись.

-         Поки що достатньо, - якось пригнічено відповідає свекор. Він стомлено сідає на своє місце і наші з ним погляди зустрічаються. Вперше бачу в його очах поразку. – Надю, ти не проти ще одного гостя. А то якось не красиво вийде, якщо наречений Аліси просто так покине нас.

Від здивування не відразу розумію, що він звертається до мене. А де його впертість, агресія, остаточне ні? Скільки сил і наснаги він потратив, щоб розлучити нас з Давидом. А тут так просто здався. Може до Аліси він справді поблажливіший, або просто зрозумів, що його влада над дітьми скінчилась.

-         Авжеж, Сашо, приєднуйся до нас, - опам’ятавшись, швидко говорю і піднімаюсь з місця. – Зараз я скажу, щоб принесли ще один стілець.

За нашим столиком гості знову оживились. Сцена закінчилась і всі повернулись до їжі і напоїв.

Я збентежена кидаю погляд на Алісу. Вона сяє від щастя і воркоче з коханим. Я готувалась до протистояння характерів, крику і скандалу, та вийшов лише невеликий пшик. Дивлюсь на пригніченого свекра і мені стає його шкода. Його світ зруйнувався. Навіть така несамостійна і слухняна Аліса зробила йому виклик.

Потім пізно ввечері, коли всі гості розійшлись, Аліса не ховаючись, відправилась до Саші, а я вклала змучену насиченим днем Соню, ми з Давидом ніжимось у ліжку. У нього грайливий настрій від випитого алкоголю і його руки жадібно шарять по моєму оголеному тілу. Він тулиться до мене вологою від поту шкірою, тягнеться до губ і жадібно цілує. Я відриваюсь від нього, щоб схопити ковток повітря.

-         Ти віриш у те, що твій батько змирився з вибором Аліси? – запитую те, що мучить мене цілий вечір. Чомусь я не можу повірити у таку доброту свекра.

Давид відсторонюється, лягає на спину і незадоволено стогне. Я зруйнувала особливу мить близькості.