Лі Бардуго - Королівство шахраїв

— Праворуч?

— Так. Біжи прямісінько до неї. Джаспере, хапай усі ті порошки, що залишилися від Вілана, і дій так само.

— Чому?

Матаяс підпалив ґніт.

— Ти можеш слухатися моїх наказів або ставити свої запитання Десятицентовим Левам. А тепер лягайте.

Він відштовхнув обох хлопців до стіни, прикриваючи їх, коли з кінця тунелю пролунало громоподібне «бум».

— Біжіть!

Вони вискочили через двері з катакомб.

Матаяс тримав руку в Кувея на плечі, підганяючи хлопчика, поки вони бігли крізь залишки зеленого газу.

— Пам’ятай: прямісінько до розбитої щогли. — Він розчахнув ногою двері гробниці та кинув у повітря фотобомбу. Вона вибухнула скалками діамантово-білого світла, Матаяс побіг під прикриття дерев, і, пробираючись між могилами, стріляв у Десятицентових Левів зі своєї гвинтівки.

Десятицентові Леви відстрілювалися у відповідь, тож фієрданець пірнув за купу порослого мохом каміння. Він побачив, як із дверей гробниці вискочив Джаспер, зблиснули револьвери і стрілець теж побігу напрямку зламаної кам’яної щогли. Матаяс кинув у повітря останню фотобомбу, Джаспер перекотився праворуч, а гудіння револьверів вибухнуло, наче шторм, немов Десятицентові Леви забули всі обіцянки про покарання чи запропоновану винагороду й ударили з усього, що мали. Можливо, їм наказували зберегти Кувеєві життя, але вони були не натренованими солдатами, а пацюками з Бочки.

Матаяс на животі поповз цвинтарною грязюкою.

— Нікого не поранили? — запитав він, діставшись до розбитої щогли на мавзолеї.

— Захекані, але досі дихаємо, — озвався Джаспер. Кувей кивнув, хоча страшенно тремтів. — Між іншим, фантастичний план. Чим те, що ми пришпилені до землі тут, краще, ніж бути пришпиленими до землі в гробниці?

— Ти прихопив Віланові порошки?

— Те, що від них залишилося, — сказав стрілець. Він спустошив кишені, витягши три мішечки.

Матаяс вибрав один навмання.

— Ти можеш маніпулювати цими порошками?

Джаспер стурбовано засовався.

— Так. Гадаю. Я робив щось подібне в Льодовому Дворі. Але чому?

«Чому? Чому?» Дрюскелле посадили б його на гауптвахту за непокору.

— Вважається, що Чорний Серпанок населений привидами, так? Ми збираємося створити кілька примар. — Матаяс визирнув з-за рогу мавзолею. — Вони заходять досередини. Мені потрібно, щоби ви слухалися наказів і припинили ставити запитання. Обидва.

— Не дивно, що ви з Казом не ладнаєте, — пробурмотів Джаспер.

Матаяс якомога коротше пояснив, як він збирається діяти зараз і потім, коли вони дістануться до узбережжя острова, якщо припустити, що його план спрацює.

— Я ніколи не вдавався до цього раніше, — утрутився Кувей.

Джаспер підморгнув йому.

— Саме це й робить справу захопливою.

— Готові? — перепитав Матаяс.

Він розкрив мішечок. Джаспер звів угору руки, і порошок здійнявся хмаркою з ледь чутним «бух». Хмарка застигла в повітрі, наче час сповільнився. Джаспер зосередився так, що аж на чолі виступив піт, і викинув руки вперед. Хмарка розсіялася й попливла над головами Десятицентових Левів, а потім оповила один зі смолоскипів зеленими бризками.

Чоловіки, що стояли навколо руків’я смолоскипа, задихнулися.

— Кувею, — проінструктував Матаяс.

Шуанський хлопчик підвів руки, і вогонь із зеленого смолоскипа охопив руків’я та закрученими кільцями ковзнув угору рукою того, хто його ніс. Чоловік закричав, жбурнув смолоскип геть, упав на землю й закачався там, намагаючись загасити вогонь.

— Не зупиняйся, — наказав Матаяс, і Кувей зігнув пальці, але зелене полум’я згасло.

— Вибачте! — заскиглив хлопчик.

— Зроби ще одне, — наполегливо сказав фієрданець; на ніжності не було часу.

Кувей різко простягнув руку, і один із ліхтарів Десятицентових Левів вибухнув — цього разу витком жовтого полум’я. Шуанець позадкував, наче не збирався докладати так багато зусиль.

— Не втрачай зосередженості, — підбадьорив Матаяс.

Хлопчик скрутив зап’ястя, і вогонь ліхтаря здійнявся звивистою аркою.

— Агов, — зрадів Джаспер, — непогано. — Він розкрив другий мішечок із порошком і підкинув його вмісту повітря, а потім вигнув руки поперед себе, надсилаючи порошок назустріч Кувейовому полум’ю. Звивиста нитка вогню набула глибокого мерехтливого темно-червоного забарвлення. — Хлорид стронцію, — пробурмотів стрілець, — мій улюблений.

Кувей зігнув одне зап’ястя, і ще один вогняний потік приєднався до ліхтарного полум’я, а потім інший; усі вони склалися в змію з товстим тілом, яка загойдалася над Чорним Серпанком, готова до стрибка.

— Привиди! — зойкнув хтось із Десятицентових Левів.

— Не будь недоумком, — озвався інший.

Матаяс спостерігав, як червоне звивисте кільце розкручувалося вогняними хвостами, і відчув, як усередині здіймається давній страх. Він навчився спокійно ставитися до Кувея, але зараз перед ним вирував вогонь Пекельника, який знищив його рідне село в прикордонній сутичці. Якимось чином він забув, яка сила переховувалася всередині цього хлопчика. «Це була війна, — нагадав він собі. — І тепер теж».

Десятицентові Леви були спантеличені, але це не триватиме довго.

— Нехай вогонь перекинеться на дерева, — сказав Матаяс, і Кувей, тихенько рохнувши, розвів руки ширше. Зелене листя боролося зі стрімкою атакою ненажерливого вогню, та потім таки зайнялося.

— У них є Гриша! — вигукнув Дауті. — Обходьте їх із флангу!

— На узбережжя! — наказав Матаяс. — Мерщій! — Вони побігли повз могильні плити й понівечених кам’яних Святих. — Кувею, приготуйся! Нам потрібна вся сила, яку ти маєш.

Хлопці пронеслися берегом і кинулися на мілину. Матаяс схопив фіолетові бомби й розтрощив їх об корпуси човнів, що зазнали корабельної катастрофи. Фіолетове полум’я застелилося й поглинуло їх. Воно було моторошне, мало не густе. Матаяс достатню кількість разів направляв човна до Чорного Серпанку і від нього, щоб знати, що тут наймілкіше місце каналу, довга смуга перекату, де човни найімовірніше сідали на мілину, але протилежний берег здавався недосяжно далеким.

— Кувею, — скомандував фієрданець, молячись, аби шуанський хлопчик виявився достатньо сильним, і сподіваючись, що той упорається з планом, який Матаяс придумав кілька секунд тому, — зроби нам дорогу.

Кувей скинув руки вперед, і полум’я пролилося до води, викидаючи вгору чималий стовп пари. Спочатку Матаяс міг роздивитися лише, як стіною здіймається висока біла хвиля. Згодом пара трохи розсіялася, і він побачив рибу, що борсалася в намулі, крабів, які загасали оголеним дном каналу, коли фіолетове полум’я лизнуло воду з іншого боку.

— Усі Святі та віслюки, на яких вони їздять, — побожно видихнув Джаспер. — Кувею, ти це зробив.

Матаяс повернувся до острова і відкрив вогонь по деревах.

— Хутчіш! — крикнув він, і хлопці помчали дорогою, якої кілька секунд тому ще не було, тікаючи до іншого боку каналу, до