Ірвін Ялом - Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта, Ірвін Ялом

для того, щоб змусити вас існувати. Ви існуєте не тому, що я думаю чи пишу про вас. Це так само, як я буду існувати навіть тоді, коли ви не будете думати про мене.

І все ж це історія про існування — але написана для іншої Мардж, тієї, яка більше не існує. Я хотів її стратити, принести її в жертву. Але я не зміг її забути: вона помстилася, викарбувавши свій образ в моїй пам’яті.

У пошуках сновидця

— Секс — підґрунтя всього. Хіба не так кажуть ваші колеги? Ну, в моєму випадку ви маєте рацію. Погляньте на це. Я покажу вам цікавий зв’язок між моїми нападами мігрені та сексуальним життям.

Марвін дістав з портфеля грубий сувій і попросив мене потримати з одного боку, поки він акуратно розгортав графік майже у три фути завдовжки, де він ретельно занотовував кожен напад мігрені та кожен свій статевий акт протягом останніх чотирьох місяців. Я лишень поглянув на цей графік — і цього було достатньо, щоб зрозуміти всю його складність. Кожен напад мігрені, його інтенсивність, тривалість та лікування були позначені синім кольором. Кожен контакт із жінкою він позначив червоним кольором і обмежив п’ятибальною шкалою: випадки передчасної еякуляції були намальовані окремо, як і імпотенція — у принципі він розрізняв нездатність підтримувати ерекцію та неможливість її досягти.

Надто багато інформації, щоб зрозуміти все з одного погляду.

— Ви провели величезну роботу, — сказав я. — Ви, напевно, витратили на це не один день.

— Мені подобається це робити. І мені це добре вдається. Люди забувають, що ми, бухгалтери, непогано малюємо графіки, які ніколи, на жаль, не використовуються в нашій роботі. Ось, подивіться на липень: чотири рази я потерпав від мігрені, і кожен раз цьому передували або прояв імпотенції, або сексуальний акт, який я оцінив не вище від одного чи двох балів.

Я подивився на вказівний палець Марвіна, яким він провів від лінії мігрені до лінії імпотенції. Він мав рацію: співвідношення було вражаючим, але я починав трохи дратуватися. Час спливав. Ми щойно почали наше перше заняття, і я хотів дізнатися багато чого іншого перед тим, як буду готовий вивчати діаграму Марвіна. Але він так сильно притиснув її переді мною своїм коротким товстим пальцем, що в мене не залишалося іншого вибору, окрім як спостерігати, як він обводить все, що залишилося від кохання минулого липня.

У свої шістдесят чотири роки Марвін шість місяців тому уперше зіштовхнувся із сильними непадами мігрені. Він консультувався у невролога, але тому не вдалося допомогти Марвіну вилікувати його головний біль, і тоді чоловік звернувся до мене.

Я вперше побачив Марвіна за кілька хвилин до сеансу, коли вийшов у почекальню, щоб запросити його до свого кабінету. Він терпляче чекав — невисокий на зріст, кругловидий, лисий чоловік. Його очі нагадували совині, він ніколи не кліпав, а лише пильно вдивлявся через великі окуляри із дзеркальними лінзами.

Незабаром я дізнався, що Марвін особливо цікавився окулярами. Після того як ми потисли руки один одному, він одразу, поки ми йшли через хол до мого кабінету, зробив комплімент моїй оправі і запитав, хто виробник. Я, мабуть, впав в його очах, коли зізнався, що не знаю. А далі стало ще більш ніяково: я зняв свої окуляри, щоб прочитати назву бренда, і зрозумів, що без них не бачу жодної літери. Мені не потрібно було багато часу, щоб усвідомити, що інші мої окуляри залишилися вдома, тому я не міг відповісти Марвіну на його запитання, отож я передав йому окуляри, щоб він сам прочитав назву. На жаль, він також був далекозорим, і перші хвилини нашого сеансу ми згаяли на те, що він вдягав окуляри для читання.

І тепер, перед тим як я перейшов до опитування нового пацієнта у звичний для мене спосіб, я зрозумів, що стою перед його ретельно намальованим червоно-синім графіком. Так, початок був не дуже вдалим. Проблема ускладнювалася тим, що в мене щойно було виснажливе заняття зі старою божевільною вдовою, у якої вкрали сумочку. Частина моєї уваги все ще належала їй, і я змушений був спонукати себе звернути увагу на Марвіна.

Отримавши лише невеличке повідомлення від невролога, я практично нічого не знав про Марвіна і почав наше заняття, після того як ми завершили ритуал з окулярами, із запитання: «Що вас турбує?» А поставив його саме тоді, коли він промовив, нібито «ваші колеги» вважають, що «секс лежить в основі всього».

Я скрутив сувій і сказав Марвіну, що хотів би детальніше вивчити його графік пізніше, а тоді спробував відновити ритм заняття, попросивши розповісти мені всю історію його хвороби від самого початку.

Марвін сказав, що десь шість місяців тому він, уперше у своєму житті, почав страждати на головний біль. Симптоми були дуже схожими на мігрень: попереджувальна візуальна аура (спалахи вогників) і однобічне поширення нестерпного болю — це часто виводило його з ладу на цілі години, і йому потрібно було полежати на ліжку в кімнаті без яскравого світла.

— Але ви вважаєте, що у вас є підстави думати, ніби ваша сексуальна активність впливає на мігрень?

— Ви можете вважати, що це якась божевільна думка — для чоловіка мого віку і моєї посади, — але я не можу заперечити фактів. Ось докази! — Він показав на сувій, який зараз спокійно лежав на моєму столі. — Кожен приступ за останні чотири місяці ставався протягом двадцяти чотирьох годин після невдалого сексу.

Марвін говорив помірковано та з усіма деталями. Очевидно, він репетирував цей виступ заздалегідь.

— Останнім часом я страждаю на жахливі перепади настрою. Хороший настрій у мене минає швидко, а натомість приходить відчуття, ніби зараз станеться кінець світу. Але не поспішайте з висновками! — Тут він помахав пальцем для підсилення своїх слів. — Коли я кажу, що почуваюсь добре, я не маю на увазі, що я маніяк, — я вже був у неврологів, які намагалися лікувати в мене маніакально-депресивний синдром сіллю літію, — це не дало нічого, окрім шкоди моїм ниркам. Я можу зрозуміти, чому на лікарів подають до суду. Ви коли-небудь бачили справу людини, яка почала страждати на маніакально-депресивний синдром у шістдесят чотири роки? Ви теж думаєте, що мені слід було і далі приймати сіль літію?

Його запитання приголомшили мене. Вони відволікали, і я не знав, як правильно відповісти йому. Він судився з неврологом? Я не хотів вплутатися в це. Із цим завжди багато проблем. Я зосередився на нашій роботі:

— Я з радістю повернусь до цих запитань трохи згодом, але ми найкраще використаємо наш час, коли спочатку послухаємо