Ірвін Ялом - Ліки від кохання та інші оповіді психотерапевта, Ірвін Ялом

Від того часу, як я почав пробувати якось об’єднати двох Мардж, я старанно намагався зосередитись на позитивних рисах кожної з них. Якщо я протидіяв «Я» так чи інакше, то вона просто мстилася Мардж. Отож я всіляко намагався, наприклад, сказати Мардж (я припускав, що «Я» все чула), як сильно «Я» подобаються безтурботність, енергійність, імпульсивність та безтактність.

Але я мусив дотримуватися чіткого курсу. Якби я був надто чесним, Мардж побачила б, що я надаю перевагу іншій Мардж. Можливо, «Я» уже встигла поглузувати з Мардж через це, але поки що я не бачив ніяких доказів. Я був певен, що «Я», інша Мардж, була закохана в мене. Можливо, вона кохала мене достатньо для того, щоб змінити свою поведінку! Звичайно, вона напевно знала, що може відштовхнути мене своєю свавільною руйнівною силою.

Зараз цей психотерапевтичний прийом мало хто згадує на заняттях зі студентами: заведіть роман з найбільшим ворогом пацієнтки, а потім, коли ви переконаєтесь, що ворог закоханий у вас, використайте це почуття, щоб нейтралізувати його атаки на вашу пацієнтку.

Наступні кілька місяців я був вірний Мардж. Інколи вона намагалася мені розповісти про Рут Енн, третю особу, чи увійти в транс і повернутись до свого колишнього стану, але я завжди відмовлявся, бо не хотів, щоб вона мене спокусила. Більше, ніж будь-коли, я вирішив бути тільки з нею. Я негайно гукав її та повертав назад щоразу, коли вона починала уявляти себе в іншій ролі.

Коли я починав працювати психотерапевтом, я наївно вірив, що минуле незмінне і ми все про нього знаємо, що якби я був достатньо прозорливий, я міг би виявити ще перший неправильний поворот, фальшивий слід, що привів до фатальних наслідків, коли щось у житті пішло не так, і що я міг впливати на це відкриття, щоб усе виправити. У ті дні я поглибив би гіпнотичний стан Мардж, повернув би її в минуле і запитав би її про ранні травми — наприклад, зґвалтування батьком, — я вдався б до симулювання всіх її переживань, змусив би відтворити минулі події, пережити усі колишні почуття, страхи, злість, зраду.

Але минули роки, і я дізнався, що хороший психотерапевт не буде залучати пацієнта до археологічних розкопок. Якщо пацієнту колись і допоміг такий спосіб, то це не тому, що він шукав і знайшов неправильну дорогу (життя ніколи не йде шкереберть через те, що ми вибрали неправильну дорогу, воно збочує, бо весь маршрут неправильний). Ні, психотерапевт не тільки допомагає пацієнту профільтрувати минулі події — він постійно присутній з пацієнтом; йому можна довіряти, він цікавиться проблемами пацієнта; він вірить, що їхня спільна діяльність призведе до повного спокутування гріхів і пацієнт видужає. Метод, коли людина повертається назад у минуле і пригадує інцест (чи, якщо потрібно, відтворює у пам’яті якісь інші трагічні або вкрай емоційні події), дуже допомагає, тому що це створює ілюзію спільної діяльності психотерапевта та пацієнта, поки справжня лікувальна сила — їхні стосунки — не розквітне на повну силу.

Отож, я вирішив бути вірним і чесним. Ми продовжували стримувати іншу Мардж. Я розмірковував уголос:

— Що б вона сказала в цій ситуації? Як би вона вдягнулася чи пройшлася? Спробуйте, Мардж, уявіть, що ви — це вона.

Минали місяці, Мардж поправилася за рахунок іншої Мардж. Її лице стало круглішим, а фігура об’ємнішою. Зараз вона виглядала набагато краще, вона вдягалася краще, тепер вона сиділа рівно у кріслі, почала носити ажурні панчохи; навіть зробила кілька зауважень щодо моїх потертих черевиків.

Інколи я думав, що нашу роботу можна було б назвати канібалізмом. Це було так, ніби ми здали іншу Мардж у психологічний банк органів. І коли місце для якогось із них було готове, ми витягали потрібний орган «Я» для трансплантації. Мардж почала поводитися зі мною як із рівним, вона ставила мені запитання, вона фліртувала зі мною:

— Коли ми закінчимо, як ви будете жити без мене? Я впевнена, що ви будете трошки сумувати за моїми нічними дзвінками.

Уперше вона почала ставити мені особисті запитання: «Як ви вирішили займатися психотерапією?», «Ви коли-небудь шкодували про це?», «Вам не набридає?», «А я вам не набридла?», «Як ви долаєте ваші власні проблеми?»

Мардж перебрала собі всі сильні риси іншої Мардж, як я й хотів, і важливим було те, що я з повагою ставився до всіх її запитань.

Я намагався відповісти на кожне якомога чесніше та одвертіше. Зворушена моїми відповідями, Мардж ставала сильнішою, але разом з тим залишалася м’якою, коли розмовляла зі мною.

А що ж з іншою Мардж? Я замислився: а що від неї лишилося? Парочка високих підборів? Захопливий та сміливий погляд, який Мардж ще не наважилася поцупити? Примарна посмішка Чеширського кота?[43] Де та актриса, яка так майстерно грала Мардж? Я впевнений, що вона зникла: така вистава вимагає значної життєвої енергії, і до цього часу ми з Мардж випили з неї всі соки. Хоча ми й продовжували нашу роботу разом ще багато місяців після того, як «Я» з’явилася вперше, і хоча ми з Мардж нарешті припинили з нею розмовляти, я ніколи не забував її: вона приходила до мене несподівано і так само раптово йшла геть.

Перед тим як почати курс терапії, я сказав Мардж, що ми будемо зустрічатися максимум вісімнадцять місяців через мої плани займатися науковою роботою. Зараз настав час завершувати курс лікування. Мардж змінилася: напади паніки ставалися в неї дуже рідко; телефонні дзвінки залишилися в минулому; вона почала соціалізуватися і вже мала кількох близьких друзів. Вона завжди була талановитим фотографом і зараз, уперше за всі роки, взяла до рук камеру і знову почала отримувати задоволення від мистецтва.

Я був задоволений нашою роботою, але не тішив себе думками, що Мардж цілком одужала. Отож, я не був здивований, коли незадовго до нашого останнього заняття в неї з’явилися старі симптоми. Вона злягла в ліжко на всі вихідні; її охопила істерика; несподівано в неї знову виникло бажання вчинити самогубство. Незабаром після нашого останнього сеансу я отримав від неї сумний лист, де були такі рядки:

Я завжди уявляла, що ви можете щось написати про мене. Я хотіла залишити після себе відбиток у вашому житті. Я не хочу бути «просто ще одним пацієнтом». Я б хотіла бути «особливою». Я хочу бути чимось, хоч чим-небудь для вас. Я відчуваю, що я — порожнє місце, ніщо. Якщо я залишила відбиток у вашому житті, можливо, я буду кимось, тою, кого ви не забудете. Тоді я буду існувати.

Мардж, будь ласка, зрозумійте, що, хоч я і написав історію про вас, я не робив це