Черемшина Марко - Новели, Черемшина Марко

мав готові ще й інші твори - невелике оповідання, що було уривком з повісті, написаної на початку 90-х років. Письменник згадує також якусь «розправу на основі гуцульської словесності» (лист від 1 квітня 1896 р.). На початку 1897 р. Марко Черемшина уже говорить про переклад чотирьох поезій О. Кольцова, оповідання «На свят-вечір» і «Студентські сни» та відчит «Гуманно-просвітний світогляд в поезіях Т. Шевченка» (лист від 5 січня 1896 р.).

У 1897 р. Марко Черемшина надрукував два невеличкі твори для дітей у львівському журналі «Дзвінок» («Райська птиця» і «Рожі») та дві рецензії - на збірку оповідань В. Будзиновського «Стрімголов» і книжку М. Пачовського «Дещо про руські билини і думи» - у львівському журналі «Зоря» під псевдонімом «Василь Заренко». На якийсь час молодого письменника захопили модерністські течії - у 1898 р. він друкує в «Буковині» низку поезій в прозі, які об’єднує в цикл «Листки». Проте успіху вони не мали. За порадою І. Франка і О. Маковея Марко Черемшина почав писати твори на теми з селянського життя. 1899 р. у журналі «Літературно-науковий вісник» (далі: ЛНВ) з’явилися його оповідання «Святий Николай у гарті» і «Хіба даруймо воду!», які одразу звернули на себе увагу літературної громадськості. Надруковані протягом 1899-1901 рр. у ЛНВ, «Буковині» і «Громадському голосі» новели Марка Черемшини склали першу його книжку: Семанюк Іван (Марко Черемшина). Карби. Новели із гуцульського життя. Чернівці, 1901. З друкарні тов. «Руської Ради», під зарядом В. Сєкарського, 143 с. Вийшла книжка заходами чернівецького студентського товариства «Молода Україна».

Після збірки «Карби» Марко Черемшина тривалий час не друкував жодного нового твору. 1902 р. в антології «Вік» (1798-1898), т. 3, Українська проза з 80-х років XIX в. до останніх часів. К., 1902, с 495-507, вміщено два його оповідання із збірки «Карби» - «Святий Николай у гарті» і «Хіба даруймо воду!» Далі оповідання Марка Черемшини передруковуються в окремих книжках разом з творами Василя Стефаника і Леся Мартовича (Стефаник В., Семанюк І. і Мартович Л. Вибір нарисів і новел. Коломия, 1910; Хлопська доля. Коломия, 1910). Тільки через вісімнадцять років після видання збірки «Карби», в 1919 р. у станіславському журналі «Пролом» (1919, № 1, с. 15-17) з’явився друком новий твір Марка Черемшини - оповідання «Йордан».

Після закінчення першої світової війни письменник друкується в різних західноукраїнських періодичних виданнях - у журналах ЛНВ, «Світ», газетах «Український голос» і «Громадським голос», календарях. Його творчість поступово виходить за межі західноукраїнських земель, прокладає шлях на Радянську Україну.

1925 р. виходить друга збірка творів письменника: Черемшина Марко. Село вигибає. Новели з гуцульського життя. Редакція та вступна стаття М. Зерова, «Книгоспілка», 1925, 206 с. До цього першого радянського видання творів Марка Черемшини увійшли новели: «Святий Николай у гарті», «Хіба даруймо воду!», «Зведениця», «Грушка» (з книги «Карби»), «Село потерпає», «Село вигибає», «Перші стріли», «Бодай їм путь пропала», «Парасочка», «За мачуху молоденьку...», «Зарікайся мід-горівку пити», «Козак», «Колядникам науки» (нові оповідання) та переклади з Кальмана Міксата: «Багівецьке чудо», «Поганин Фільчук», «Ягничка». Книжку супроводжували вступний нарис упорядника «Марко Черемшина і галицька проза», замітка про мову Черемшини і словник малозрозумілих сліз.

Починаючи з 1925 р., оповідання Марка Черемшини систематично публікуються в періодичній пресі Радянської України, переважно в журналах «Червоний шлях» і «Життя й революція». Тут були надруковані оповідання: «Писанки», «Туга», «Верховина», «Марічку головка болить», «Моя біографія», «На Купала на Івана», «Парубоцька справа».

Після смерті письменника у Львові 1929 р. вийшла невеличка збірка його вибраних творів, за редакцією, з передмовою і поясненнями А. Крушельницького, накладом «Рідної школи», 122 с.

Найповніше посмертне видання творів Марка Черемшини на Радянській Україні здійснене у 1929 р. (Село вигибає. Вибрані оповідання. Книжка перша. Ред. і вступна стаття М. Зерова, «Книгоспілка», XI, 196 с.; Верховина. Вибрані оповідання. Книжка друга. За редакцією М. Зерова, «Книгоспілка», 204 с. («Літературна бібліотека»). До цих двох книжок увійшли кращі твори з доробку письменника - 31 оригінальне оповідання, 5 перекладів, а в додатку - «Моя біографія», «Фрагмент моїх споминів про Івана Франка». Першу книжку супроводжували вступна стаття упорядника «Марко Черемшина, його життя й творчість», замітка про мову письменника і бібліографія критичної літератури про Черемшину. Видання було підготовлене на основі першодруків і авторських машинописних копій.

Через рік, у 1930 р., вийшло ще одне видання: Черемшина Марко (Іван Семанюк). Вибрані твори. Редакція і вступна стаття М. Зерова, «Книгоспілка», Харків - Київ, 1930, 263 с. («Літературна бібліотека»), до якого увійшло 24 оповідання, поділені на три цикли: «Карби», «Село вигибає» і «Верховина». Вироблені упорядником разом з автором принципи мовно-правописного оформлення творів Марка Черемшини, розподіл їх за тематичними циклами лягли в основу всіх наступних радянських видань.

До десятиліття з часу смерті Марка Черемшини, у 1937 р., львівське видавництво «Ізмарагд» підготувало і видало зібрання творів письменника у трьох томах: Твори, Повне видання, том I, 206 с.; том II, 246 с.; том III, 231 с. До нього увійшли всі відомі на той час художні твори, уривки, статті, рецензії, промови, біографічні матеріали і листи. Видання містить коментар, біографічний та бібліографічний матеріал, кілька статей. Тексти творів Марка Черемшини у цьому виданні готувалися за автографами і першодруками. Чимало творів тут надруковано вперше: «Стефаникові мужики», «Щоденник», фрагменти новел «Любість», «Анюта», «Хитрість», вірші «Та не думай, Марусенько», «Параска», більшість листів. Однак з текстологічного боку це видання було недосконале. Редактор втручався у текст: у мові автора дотримувався норм літературної мови, а мову персонажів, незважаючи на авторське написання, уніфікував до одних діалектних форм. Так, утворі «На Івана, на Купала» знято підзаголовок «Нарис з гуцульського життя», у мові персонажів послідовно запроваджено такі форми: збудешси, паруєси, спам’ятайси, подивитси, підсміхаєси, сміяласи, лінуєшси, єк, шлюбну, шос, хоч в автографі і першодруку було: збудешся, паруєся, спам’ятайся, подивится, підсміхаєся, сміялася, лінуєшся, як, слюбну, щось. Втручався редактор і в авторську лексику, беззастережно заміняючи ті чи інші слова літературними відповідниками: після думки - на думку, який - на котрий, о ню - на о неї, увірила - на повірила, хорувала - на хворіла, случаю -