Люсі Мод Монтгомері - Емілі виростає

сході й останніми променями місяця, що заходив. Емілі нарешті задрімала, задоволена тим, що новела над ранок її відпустила. Тепер залишалося тільки одне: занотувати те, що виснувала зі своєї уяви. Не знатиме спокою, допоки всього не запише — чорним по білому. Втім, зараз свою ідею остаточно не втілюватиме — хіба що за декілька років. Мусить зачекати, аби час і досвід перетворили її перо на знаряддя, спроможне відтворювати словом найсміливіші задуми — відтворювати так, щоб це було гідним того чистого джерела, з якого задуми постають.

Розбудила її Ільза. Вона сиділа побіля її ліжка, трохи блідіша, як зазвичай, але з грайливою посмішкою на вустах.

— Ну що, Емілі, — я вже переспала своє нездужання. Зі шлунком усе гаразд. Горілка справді допомогла, хоч думаю, що ліки є гіршими, ніж сама хвороба. Ти, певне, дивуєшся, чому я не озивалася до тебе вночі.

— Я гадала, ти була занадто п’яна, щоб могти розмовляти, — простодушно пояснила Емілі.

Ільза весело зареготала.

— Була занадто п’яна, щоб не розмовляти! Коли лягла на канапу, то відчула потребу говорити. Потребу молоти всілякі дурниці, переказувати все, що будь-коли приходило мені до голови. Однак розуміла, що не повинна верзти всю ту глупоту, відчувала, що, як почну базікати, то вже ніхто мене не зупинить. Боялася виставити себе в негарному світлі, ще й у присутності Перрі. Як бачиш, я вже здатна владати собою.

— Чого я не розумію, — сказала Емілі, — то це такої сильної дії такої малої кількості горілки.

— Таж моя мати походила з роду Мітчелів! А відомо, що Мітчели без фатальних наслідків не можуть випити навіть ложечки оковитої. Таку-от маємо родову ваду! А тепер, сонце моє, вставай. Хлопці-он розпалили вогонь, Перрі запевняє, що перший сніданок буде просто відмінним. Не знаю, як ти, а я голодна, мов той вовк.

Емілі підвелася й рушила до комірки — понишпорити, чи не знайдеться там ще якого провіанту. Але зробила зовсім інше відкриття: в куті стосом лежали старі книжки, що, ймовірно, належали ще Джонові та Альмірі Шоу. Емілі з цікавістю взялася їх переглядати, аж раптом з одної книжки випала пожовкла сторінка. Емілі піднесла її… і серце дівчини закалатало. «Легенда»! Поезія, що за неї Евеліна Блейк дістала нагороду як переможець конкурсу. Поезія, вміщена у книжці, видрукуваній кількадесят років тому. Евеліна лише скоротила її на дві строфи — саме ті, що були найкращими.

«Для Евеліни це характеристично, — з презирством подумала Емілі. — Вона-бо не має жодного літературного смаку».

Поклала книжку на місце, але сторінку засунула до кишені; сніданок вона їла, вже думаючи про інше. Тим часом на поближньому шосе з’явилися люди, що відгортали снігові замети. Перрі й Тедді знайшли у повітці лопату й за короткий час проклали дорогу від домівки до шосе. Нарешті добулися дому, їдучи поволі, зате без перешкод. А в Місячному Серпі не знаходили собі місця. Тітка Елізабет «заднім числом» перелякалася, почувши про ночівлю в оселі Старого Джона.

— Могли замерзнути на смерть! — суворо сказала вона.

— Не мали вибору, — ствердила Емілі. — Надворі ми точно замерзли б.

І вже. Якщо все скінчилося добре, то що тут ще обговорювати? Так заведено було в Місячному Серпі. Одна з Мурреївських традицій!

У Шрусбері панували інші звичаї та уявлення. І це проявилося кількома днями пізніше. Ільза розповіла у школі про ту пригоду, що їх спіткала, в подробицях описала свій стан після випитої горілки — описала з гумором і дотепністю, — її оповідь раз у раз переривалася гучними вибухами сміху.

Того вечора Емілі зателефонувала до Евеліни Блейк — для останньої цілком несподівано. Домовилися про зустріч. Прийшовши до Евеліни, Емілі застала її в надзвичайно гарному настрої.

— Люба моя, ти не могла би переконати Ільзу не розповідати тієї історії?

— Якої історії?

— Ну, про те, як вона упилася минулої п’ятниці — тієї ночі, яку ви провели з двома хлопцями у занедбаному домі в Гусячому Ставі, — з їдкою іронією пояснила Евеліна.

Емілі спаленіла. У тоні Евеліни було щось таке, що з невинного випадку робило поважний переступ. Чи, може, Евеліна свідомо намагається її уразити?

— Не розумію, чого це Ільза мала би мовчати про ту пригоду, — холодно відказала Емілі. — Історія потішна і захоплива.

— Але ж підуть поголоси, — солодко заперечила Евеліна. — Те, що трапилося, може мати несприятливі для вас наслідки. Певна річ, ви нічим тоді не могли зарадити… Однак Ільза тільки погіршує справу. Яка ж бо вона нескромна! Невже ти не маєш на неї впливу, Емілі?

— Не по те я сюди прийшла, щоб це обговорювати, — відрізала Емілі. — Хочу дещо тобі показати. Оце я знайшла в домівці Старого Джона.

І простягнула їй аркуш паперу — той самий! — не випускаючи його з руки. Евеліна придивилася, й обличчя її стало пурпуровим. Інстинктивно простягнула руку по аркуш, та Емілі мерщій сховала його за спину. Їхні очі зустрілися. Ту мить Емілі зрозуміла, що війна між ними буде запеклою.

Чекала, поки Евеліна оговтається.

— І що наміряєшся з тим робити? — нарешті озвалася панна Блейк.

— Ще не вирішила.

— Напевно, хочеш показати це панові Гарді й скомпрометувати мене перед усією школою?

— Гадаєш, ти на це не заслужила?

— Я мусила здобути ту нагороду, бо тато обіцяв мені подорож до Ванкувера — влітку наступного року, — якщо здобуду перемогу, — вистогнала Евеліна. — Я так мріяла про це… О, не виказуй мене, Емілі! Тато буде страшенно обурений. Я віддам тобі свою нагороду, зроблю все, що захочеш.

Тут Евеліна зарюмсала, вигляд її був жалюгідний. (Так і відзначила подумки Емілі.)

— Не потрібна мені твоя нагорода, — промовила зверхньо. — Ти повинна зробити дещо інше. Мусиш признатися тітці Рут, що саме ти намалювала мені вуса у день