Володимир Львович Єшкілєв - Богиня і Консультант

день посміхнулася. Але оптимістичний настрій утікачів протримався недовго. На кордоні Київської області, біля Скибина, було виставлено міліцейський блокпост. Автоматники оглядали автівки, що вишукувалися у кількасотметрову чергу. Серед правоохоронців Яра помітив кількох здорованів у камуфляжі й світло-брунатних беретах «Агату». Зовнішнє кільце «Капкана» замкнулося.

– А ось тепер, мала, усе залежитиме від тебе, – прошепотів Одноокий на вушко дівчині.

– Від Каменя, – виправила його телепатка.

Водій самоскиду підозріло подивився на них, але вже за мить блаженна посмішка спростила його обличчя. Одноокий був уражений: раніше Індиго не володіла миттєвим безконтактним гіпнозом.

– Я сяду за кермо, – сказав він. – Він у такому стані не зможе розмовляти з ментами.

Удвох вони перетягнули ослаблого водія на відкідне сидіння. Яра передивився його документи, картку відрядження і квитанції з бензозаправок. Будівельна фірма, як виходило з цих паперів, перебазовувала вантажівку-самоскид з об’єкту під Уманню до партнерів у Борисполі.

– Я вже бачу їхні думки, – повідомила Індиго, коли самоскид підповз до блокпосту. – Вони дуже злі, напружені, шукають терориста і дівчину-заложницю.

– А чому злі?

– Вони не мають вашого фота і того, що вони називають «орієнтіровкою». Вони лише знають, що у вас одне око й опіки на обличчі… А ще їх перекинули сюди з іншої операції, за яку їм обіцяли лаве.

– А твоє фото вони мають?

– Ні.

– Ти зможеш зробити так, щоби вони побачили в мене не одне, а два ока?

– Я спробую.

– Серед них немає людей з непрозорою свідомістю?

– Там надто багато людей. Якщо така людина серед них є, то я можу її не відчути.

– Це дуже важливо.

Яра побачив, як від внутрішнього зусилля зблідло обличчя Індиго. Очі дівчини налилися древньою темрявою, здавалося, чорнильна хвиля добігла до тонкої плівки, що відділяє очні яблука від зовнішнього світу. Вона (чи то за неї це робив Камінь?) сканувала невидимий для звичайних людей світ, шукала непрозоре серед прозорого. Потім заплющила очі й заперечливо похитала головою. За мить під кабіною самоскида з’явилася голова у міліцейському капелюсі.

– Документи! – почув наказ Одноокий. Він через вікно подав папери правоохоронцеві.

Той узяв папери. Яра помітив, що рухи мента з якоїсь миті стали невпевненими. Він довго дивився на відрядження, потім віддав документи Одноокому.

– Що там? – спитав «агатівець», підходячи до мента.

– Все добре, – промурмотів той. – Документи в нормі.

– У кабіні ще хтось є?

– Немає.

– А якщо подивитися?

Індиго заплющила очі, риси її обличчя загострилися. Крізь нього проступили контури хижої маски.

– Ви як розмовляєте з офіцером, старший сержанте? – раптом визвірився на «агатівця» мент, на плечах якого красувалися погони з зірками.

– Шо? – бійця спецпідрозділу аж пересмикнуло з несподіванки. – Ти шо, зовсім страх потєряв, мєнтяра?

– Негайно віддайте мені вашу рацію, – продовжував мент офіційним тоном, – я доповім вашому керівництву…

– Йоханий бабай! – «агатівець» ляснув себе по колінах обома руками. – Тобі дати рацію? Ти моєму керівництву пазвоніш? Йобнувся?..

У цей момент машина попереду рушила, Одноокий за нею. Вони з Індиго так і не дослухали, чим закінчилася сварка між представниками конкуруючих силових структур. Даїшник за блокпостом енергійно обертав жезлом, прискорюючи рух перевірених автівок.

– Нам треба буде зійти просто в полі, – сказав Одноокий, коли самоскид проїхав ще кілометрів з десять. – Майстер швидко зрозуміє, що відбулося на блокпосту… На небі – слава Тарі! – з’явилися хмари, супутникам тепер буде важко нас засікти.

Індиго не відповіла. Вона важко дихала і вив’язувала вервечки із слів незрозумілої мови. У тих словах було багато придихальних звуків і раптових провалів до короткої тиші. Така тиша, напевно, могла б дзвеніти високим відлунням первісної порожнечі, якби мантри проголошувалися у храмовому підземеллі, а не в кабіні розігнаної до сотні кілометрів за годину вантажівки. Десь глибоко в єстві Індиго відбувався ритуал, для учасників якого уся земна реальність була лише блідою тінню присутності. Сконцентрована на тому ритуалі, дівчина поступово втрачала контроль над ситуацією, і навіть прибитий гіпнозом водій почав мугикати щось агресивне.

Одноокий тільки тепер зрозумів, що водієві знадобиться не менше двох годин, щоби знову сісти за кермо. А лишати самоскид на узбіччі було небезпечно. Мисливці Ордену, знаючи місце їхньої висадки, негайно організують переслідування з собаками. Утекти від навчених псів буде непросто.

Він хотів спитати Індиго, чи зможе вона зупинити іншу машину на трасі Силою Каменя, але, глянувши на жрицю, зрозумів, що на це не варто сподіватися. Мала все ще перебувала в світах, далеких від самоскидів і автобанів.

«Треба розділитися. Двох нас навряд чи хтось підбере, а її саму підберуть точно. Приймуть за „плечеву“[113], – розмірковував Одноокий. – А я тим часом від’їду із цим клоуном якнайдалі, а там до лісу… Так навіть буде краще».