Володимир Броніславович Бєлінський - Країна Моксель, або Московія. Книга 2

Постійно змінювалися перекладачі, редактори, цензори. Складається враження, що московські партійні "бонзи" постійно були незадоволені матеріалом.

Завдання щодо опрацювання другого й третього томів книги Рашид-ад-діна московськими істориками не ставилося й не ставиться. Сподіваюся, читачі розуміють, у чому причина.

Для повноти картини необхідно сказати кілька слів про іншого видатного історика того часу — Ала-ад-діна Ата-мелік Джувейні, який народився в 1226 р. і з молодих літ перебував на службі в татаро-монгольських правителів Хорасану. Вій не раз відвідував Монголію, Уйгурію, Мавераннахр (сучасні Узбекистан, Киргизія, південь Казахстану). Тобто неодноразово бував і в Джучі-улусі.

"З 654 (=1256) р. перебував на службі в Хулагу-хана, який призначив його в 657 (=1259) р. губернатором Багдада. Іраку і Хузистану; на цій посаді він був і за Абаку-хана до 680 (=1282) р. Помер Джувейні 4 зу-л-Хиджа 681 (=5.111 Л283) р. Його твір "Історія завойовника світу" — "Таріх-і-джехангуша" — розпочатий у 650 або 651 (=1252— 1253) р. І завершений у 658 (=1260) р." [63. с, 20].

Я подав довідку про Джувейні, аби читачі перекона лися, що обидва історики — Ршимд-ад-дін і Джувейні — служили в одній державі, безпосередньо знали один одного й, природно, писали про одні й ті ж події, використовуючи ті самі першоджерела. При цьому Джувейні, безсумнівно, зустрічався з багатьма учасниками походу як у Булгарію, так і в країну Моксель. Не буду пояснювати, чому є така впевненість. Потрібно тільки згадати, як збиралося військо для Хулагу-хана. Про ці події знав Вільгельм де Рубрук і дещо торкнувся їх опису. Адже бачив початок самого походу.

Чудова наука — історія. Як багато в ній переплелося! Можливо, великі свідки минулого — Джувейні і Рубрук — сиділи в 1253—1255 роках в одному палаці й вели мирну бесіду. Цс більш ніж імовірно.

У Російській імперії праця Джувейні, одного із найголовніших свідків становлення імперії Чингісидів, повністю ніколи не публікувалася. У 1880 році російський учений В. Г. Тізенгаузен був відряджений у Європу "спеціально для витягу з рукописних зібрань відомостей про Золоту Орду. Результатом цієї подорожі й робіт над рукописами його зібрань став: "Збірник матеріалів, що належать до історії Золотої Орди, т. І, витяги з творів арабських". — Спб., 1884. Тоді ж В. Г. Тізенгаузен зробив виписки з творів перською мовою, які він опрацьовував протягом наступних років, але так і не встиг видати" [63, с. 6]

Між іншим, саме перською мовою була написана робота Джувейні.

І ще одне напрочуд цінне свідчення: "Величезна праця зі збирання східних відомостей про Золоту Орду — ... була розрахована на 4 томи" [63, с.6].

Усі матеріали теля смерті В. Г. Тізенгаузена (1902 р.) "були передані його дочкою Ю. В. Тізенгаузен в Азійський музей Академії наук" [63, с. 6].

Однак тривалий час вони нікого не цікавили. Лише за завданням Сталіна в 1936 році Інститут сходознавства АН СРСР приступив до вивчення матеріалів В. Г. Тізенгаузена. Ось що особливо цікаво повідомити читачам: одним із редакторів видання II тому книги В. Г. Тізенгаузена став усе той же професор А. А. Ромаскевич (разом із С. Л. Воліним). Отже, професор А. А. Ромаскевич у ті ж роки готував до друку роботу Рашид-ад-діна "Збірник літописів" і роботу Джувейні "Історія завойовника світу".

Другий том книги В. Г. Тізенгаузена під назвою "Збірник матеріалів, що належать до історії Золотої Орди, т. II, витяги з перських творів", був випущений "Видавництвом Академії наук СРСР" у 1941 році. З об'ємної праці Джувейні в збірник В. Г. Тізенгаузена включено лише п’ять сторінок. І крапка.

А тепер увага: за твердженням казахського вченого Калібека Каірбайовича Даніярова, "...оригінал (роботи В. Г. Тізенгаузена. — В. Б.) за особистим наказом Сталіна був спалений" [76, с. 141].

Гадаю, що казахський історик К. К. Даніяров користувався цілком достовірними джерелами.

Однак навіть п'ять сторінок із книги Джувейні, відредаговані В. Г. Тізенгаузеном і А. А. Ромаскевичем, донесли до нас велику істину про існування країни Моксель у XIII ст. Послухаємо Джувейні:

"Коли каан (Угетай) сів на престол (монгольського) царства, він (Бату) підкорив суцільно всі ті краї, які були по сусідству його: іншу частину (землі) кипчаків, аланів, асів, русів та інші країни, якось: Булкар, "М.к.с."таінші" [63, с. 21].

При виданні в 1911 році книги Вільгельма де Рубрука російські професори й видавці поіменували країну, яка примикала до Булгарії, безпосередньою її назвою — Моксель! У 1941 році вже побоювались і написали: "М.к.с". Мовляв, як не намагалися, перевівши сотні тисяч перських слів, та ось одне перекласти не зуміли. Що цілком зрозуміло: найменувавши вдруге країну Моксель її безпосередньою назвою, необхідно було встановлювати й саму країну. Такого дозволити собі ніхто не міг. Через це навіть у передмові до другого тому книги В. Г. Тізенгаузена видавці поскаржилися: "Особливі труднощі при передачі тюркських і монгольських імен, написаних арабським алфавітом, створюються тим, що в арабській писемності: 1) надзвичайно легко змішуються зовсім різні приголосні... 2) не відрізняються зовсім голосні.., а найчастіше голосні не виражаються зовсім..." [63, с. 9].

Поспівчуваємо великій невдачі московських істориків, котрі не зуміли перекласти одне-єдине слово: "М.к.с." у книзі з 308 сторінок. Буває й така "невдача".

Довелося усувати великий московський пробіл. Незалежні фахівці, до яких я звернувся, а серед них були й професори, зробили переклад невідомого московитам слова: моксельї Звісно — ніхто з них не знав, що мова йшла про велику московську брехню. Це — до слова.

Професорові А. А. Ромаскевичу, який загинув у 1941 році, московські цензори не дозволили назвати Московію її безпосереднім іменем — країна Моксель. Однак, будучи великим ученим, він не відійшов від істини і назвав країну літерами самого слова: "М.к.с.". Наступні радянські редактори "Збірника літописів" писали те. що їм веліли: Машку, Мокша та інше. Хоча арабська в’язь іранської писемності чітко фіксувала слово —"Моксель".

Правду про найменування ростовсько-суздальської і рязанської земель країною Моксель повідали нам історики XIII й XIV століть, прямі свідки того періоду: Вільгельм де Рубрук, Рашид-ад-дін, Джувейні. Що, гадаю, підтвердять і нові відкриття на історичній ниві.

Цілком очевидно, що той самий народ не міг одночасно мати два різних імені: русичі й моксель, Великі історики минулого засвідчили існування двох нічим не пов’язаних держав: Русі та країни Моксель. Народи тих країн мали в XIII столітті різних "государів" і перебували на різних щаблях розвитку.

Хоч як би хотіли московити приписати своєму минулому "слов’янський корінь", проробити подібний кульбіт їм не вдалося в минулому, не вдасться і в майбутньому. Запорука цього — великі свідки історії.