Стефані Маєр - Сутінки

буде п’ятнадцять хвилин, — пильно поглянув він на мене у дзеркало заднього огляду. — Еммете, на тобі зовнішній периметр будинку. Алісо, займешся пікапом. Я залишатимуся в будинку, доки там буде Белла. Потому як вона вийде, ви двоє відженете джип додому і розповісте все Карлайлові.

— Нізащо, — втрутився Еммет. — Я з тобою.

— Подумай іще раз, Еммете. Я не знаю, як надовго доведеться поїхати.

— Доки ми не знаємо, як далеко це зайде, я з тобою. Едвард зітхнув.

— Якщо мисливець уже на місці, — похмуро продовжив він, — ми їдемо далі.

— Ми дістанемося туди першими, — переконано сказала Аліса.

Здається, Едвард їй повірив. Якою б не була причина їхньої незгоди, зараз він не сумнівався у сестрі.

— Що робитимемо з джипом? — запитала вона. У його голосі забриніли гострі нотки.

— Ти відженеш його додому.

— Ні, не віджену, — спокійно відповіла вона. Він знову нерозбірливо лайнувся.

— Ми всі не вліземо у пікап, — прошепотіла я. Схоже, Едвард не почув мене.

— Я гадаю, вам варто дозволити мені поїхати самій, — сказала я тихіше.

Тепер він почув.

— Белло, будь ласка, зроби, як я кажу, хоча б одного разу, — відповів він крізь зціплені зуби.

— Послухай, Чарлі не імбецил, — запротестувала я. — Якщо завтра тебе не буде в місті, він щось запідозрить.

— Це справи не стосується. Ми переконаємося, що він у безпеці, решта не має значення.

— А як щодо мисливця? Він помітив твою поведінку сьогодні ввечері. Він подумає, що ти зі мною, де б ти не був.

Еммет недовірливо поглянув на мене, знову образивши своїм подивом.

— Едварде, послухай її, — порадив він. — Гадаю, вона має рацію.

— Так і є, — погодилась Аліса.

— Я не можу піти на це, — крижаним голосом відказав Едвард.

— Еммет також повинен залишитися, — вела далі я. — Я впевнена, Джеймс не міг його не помітити.

— Що? — накинувся на мене Еммет.

— Для Джеймса буде гірше, якщо ти залишишся, — погодилась Аліса.

Едвард недовірливо витріщився на неї.

— Ти гадаєш, я маю дозволити Беллі поїхати самій?

— Звісно, ні, — сказала Аліса. — Її повеземо ми з Джаспером.

— Я не можу піти на це, — повторив Едвард, та цього разу в голосі забриніли ознаки поразки. Він поглянув на речі з логічного боку.

Я спробувала говорити переконливо.

— Потусуйся тут тиждень… — побачивши у дзеркалі вираз його обличчя, я виправилася, — кілька днів. Нехай Чарлі побачить, що ти не викрадав мене, заплутай Джеймса, спрямуй його у хибному напрямку. Переконайся, що він насправді загубив мій слід, і приїзди до мене. Звісно, спочатку ти поїздиш кругами, а потім Аліса та Джаспер зможуть повернутися додому.

Я побачила, що він усерйоз починає розглядати пропозицію.

— Приїзди куди?

— У Фенікс. Куди ж іще.

— Ні! Він збагне, що ти поїхала саме туди, — нетерпляче сказав Едвард.

— Це ж очевидно: ти зробиш так, що все скидатиметься на хитрий маневр. Джеймс знатиме, що ми знаємо, що він слухає. Він ніколи не повірить, ніби я насправді вирушаю туди, куди кажу, що їду.

— А вона — диявольська штучка, — хихотнув Еммет.

— Що коли твій план не спрацює?

— Населення Фенікса складає кілька мільйонів, — повідомила я.

— Не так важко знайти телефонний довідник.

— Я поїду не додому.

— Невже? — зацікавився він із небезпечною ноткою у голосі.

— Я досить доросла, щоб зняти квартиру чи номер у готелі.

— Едварде, ми будемо з нею, — нагадала Аліса.

— І що ти збираєшся робити у Феніксі? — в’їдливо поцікавився він.

— Сидіти в хаті.

— Взагалі план мені подобається.

Понад усякий сумнів, Еммет міркував, як би краще притиснути Джеймса.

— Еммете, стули пельку.

— Дивися, якщо ми спробуємо вколошкати Джеймса, поки Белла перебуває поблизу, існує набагато більша можливість, що хтось постраждає — вона, наприклад, чи ти, коли намагатимешся її захистити. А якщо ж у нас будуть розв’язані руки… — не договорив Еммет, радісно вишкірившись. Я не помилилася.

Джип повільно повз по дорозі, ми в’їздили в місто. Незважаючи на хоробрі теревені, я відчувала, що волоссячко на руках стоїть дибки. Думала про Чарлі, котрий зараз сидить удома сам, і намагалася бути мужньою.

— Белло, — м’яко сказав Едвард. Аліса та Еммет втупилися за вікно. — Якщо ти дозволиш, щоб із тобою щось трапилося — будь-що, — я вважатиму тебе особисто відповідальною за це. Ти зрозуміла?

— Так, — хапнула я ротом повітря. Він повернувся до Аліси.

— Джаспер упорається?

— Повір у нього, Едварде. Він чудово тримався останнім часом — відмінно, враховуючи все.

— А ти впораєшся? — запитав він.

Мініатюрна граційна Аліса скривила губки у жахливій гримасі й розтулила їх із гортанним риком, що змусив мене злякано втиснутися в сидіння.

Едвард усміхнувся до неї.

— Але тримай свою думку при собі, — ні з того ні з сього пробурмотів він.

Розділ 19

Прощання

Чарлі не спав, чекав на мене. Скрізь у будинку горіло світло. Я намагалася вигадати, як змусити його відпустити мене. У голові було порожньо. На мене очікують неприємні хвилини. Едвард повільно припаркувався, зупинившись на пристойній відстані від пікапа. Вся трійця насторожено пильнувала: завмерли на сидіннях прямо, наче коцюбу проковтнули, дослухалися до кожного звуку в лісі, придивлялися до кожної тіні, принюхувалися до кожного запаху, шукаючи щось незвичайне. Двигун замовк, я нерухомо сиділа, вони продовжували слухати.

— Нікого немає, — напружено сказав Едвард. — Ходімо. Еммет потягнувся, щоб допомогти мені звільнитися від додаткових пасків безпеки.

— Не хвилюйся, Белло, — сказав він тихим, проте бадьорим голосом, — ми швидко все владнаємо.

Я поглянула на Еммета і відчула, як очі наповнюються вологою. Я ледве знала його, та дивним чином від того, що я не відала, коли ми побачимося наступного разу, було боляче. Я розуміла, що це лише слабкий натяк на прощання, яке доведеться пережити протягом наступної години, і від цієї думки покотилися сльози.

— Алісо, Еммете, — наказав Едвард. Вони беззвучно пірнули у темряву, відразу у ній розчинившись. Едвард відчинив двері, взяв мене за руку, пригорнув, захищаючи. Швидко повів мене до будинку, ні на мить не припиняючи прочісувати поглядом темряву.

— П’ятнадцять хвилин, — ледь чутно попередив він.

— Я впораюся, — хлипнула я носом. Сльози надихнули мене.

Я зупинилася на ґанку і взяла його обличчя у свої долоні. Шалено зазирнула у вічі.

— Я кохаю тебе, — сказала я глибоким тихим голосом. — Що б не сталося, я завжди тебе кохатиму.

— З тобою нічого не трапиться, Белло, — сказав він не менш шалено.

— Просто дій за планом, добре? Збережи для мене Чарлі живим-здоровим. Після сьогоднішньої ночі він навряд чи буде про мене хорошої думки, я хочу мати шанс вибачитися пізніше.

— Белло, іди в дім. Ми не можемо гаяти час, — наполегливо нагадав він.