Стефані Маєр - Молодий місяць

— Коли ми поїхали, тобі не стало легше, правда? — пробурмотіла Аліса.

Я засміялася — але це був напад істерики.

— Справа не в цьому, чи не так? Не схоже на те, що ви поїхали заради моєї вигоди.

Аліса насупилася й опустила на мить погляд.

— Ну… Гадаю, сьогодні я зробила необдуманий учинок. Мабуть, мені не варто було піддаватися імпульсу і нав’язуватися тобі.

Я відчула, як кров відлинула від мого обличчя. По шкірі побігли мурашки.

— Ні, Алісо, не йди, — прошепотіла я. Мої пальці вхопилися за комір її білої сорочки, дихання пришвидшилося. — Будь ласка, не залишай мене.

Її очі широко розплющилися.

— Все гаразд, — сказала вона, повільно вимовляючи кожне слово. — Сьогодні я нікуди не піду. Дихай глибше.

Я спробувала послухатися її, хоча мені важко було знайти у грудях власні легені.

Аліса вивчала моє обличчя, поки я намагалася дихати. Вона зачекала, доки я заспокоюсь, перш ніж продовжити.

— Ти маєш такий вигляд, наче побувала в пеклі, Белло.

— Я сьогодні мало не втопилася, — нагадала я їй.

— Справа не в цьому. Ти — розгублена. Я здригнулася:

— Слухай, я роблю все, що в моїх силах.

— Що ти маєш на увазі?

— Мені було нелегко. Та я працюю над собою. Вона насупилася.

— Я ж казала йому, — мовила вона сама до себе.

— Алісо, — зітхнула я. — Що ти очікувала побачити? Я маю на увазі, окрім мого трупа? Невже ти думала, що я тут веселюся, безжурно наспівую? Я думала, ти добре мене знаєш.

— Так, знаю. Але я сподівалася.

— Гадаю, мені не місце на ярмарку дурників. Задзвонив телефон.

— Це, мабуть, Чарлі, — сказала я, зводячись на ноги. Я взяла Алісу за кам’яну долоню й потягнула за собою на кухню. Я не збиралася випускати її з поля зору.

— Чарлі? — сказала я в трубку.

— Ні, це я, — сказав Джейкоб.

— Джейку! Аліса уважно вивчала вираз мого обличчя.

— Просто хотів переконатися, що ти ще жива, — кисло мовив Джейкоб.

— Зі мною все гаразд. Я ж казала тобі, що це не…

— Так. Я зрозумів. Бувай. Джейкоб повісив трубку. Я зітхнула й схилила голову набік, втупившись у стелю.

— Проблема. Аліса стиснула мою руку.

— Вони не дуже раді, що я тут.

— Так, не дуже. Але їх це не стосується. Аліса пригорнула мене однією рукою.

— То що ми робитимемо тепер? — міркувала вона. Здається, зараз вона говорила сама до себе. — Треба щось робити. Розплутати цей клубок.

— Робити що? Раптом на її обличчі з’явилося хвилювання.

— Я не впевнена… Мені слід побачитися з Карлайлом. Невже вона піде так скоро? У шлунку похололо.

— Можеш побути ще? — благала я. — Будь ласка? Недовго. Я так за тобою скучила, — мій голос зірвався.

— Якщо ти думаєш, що це хороша ідея, — її очі були нещасні.

— Так, думаю. Ти можеш залишитися тут — Чарлі не заперечуватиме.

— У мене є свій дім, Белло.

Я кивнула, розчарована, але покірна. Вона вагалася, вивчаючи мене.

— Ну, принаймні мені треба забрати валізу з одягом. Я обняла її.

— Алісо, ти найкраща!

— А ще, гадаю, мені треба на полювання. Негайно, — додала вона, її голос був напружений.

— Ой, — я ступила крок назад.

— Ти зможеш уникнути неприємностей протягом однієї години? — запитала вона скептично. Тоді, перш ніж я встигла відповісти, вона підняла палець і заплющила очі. На кілька секунд її обличчя стало гладким і віддаленим.

Її очі розплющилися, і вона сама відповіла на своє запитання.

— Так, із тобою все буде гаразд. Принаймні сьогодні ввечері, — вона скорчила гримасу. Навіть роблячи це, вона схожа була на янгола.

— Ти повернешся? — запитала я тихо.

— Обіцяю — за годину.

Я подивилася на годинник на кухонному столі. Вона засміялася і швидко нахилилася, щоб поцілувати мене в щоку. Тоді зникла.

Я глибоко вдихнула. Аліса повернеться. Зненацька мені стало набагато краще.

У мене було чим себе зайняти, поки я чекала. Перш за все прийняти душ. Роздягнувшись, я принюхалася, але не відчула нічого, окрім запаху морської води й водоростей. Цікаво, що Аліса мала на увазі, коли казала — від мене тхне?

Прийнявши душ, я знову повернулася на кухню. Я не побачила ніяких ознак того, що Чарлі їв; мабуть, він повернеться голодним. Я тихо наспівувала собі під носа, поки йшла на кухню.

Доки вчорашня запіканка грілася у мікрохвильовій, я розклала диван, застелила його й поклала подушку. Алісі це не потрібно, але це маскарад для Чарлі. Я старалася не дивитися на годинник. Не було причини панікувати, адже Аліса пообіцяла.

Я швиденько проковтнула обід, не насолоджуючись його смаком — тому що відчувала біль у попеченому горлі. Я більше хотіла пити; мабуть, я випила понад півгалона[9] води. Морська сіль у моєму організмі викликала зневоднення.

Чекаючи, я вирішила подивитися телевізор.

Аж тут Аліса матеріалізувалася на своєму імпровізованому ліжку. Її очі переливалися жовто-коричневим кольором іриски. Аліса усміхнулася й погладила подушку.

— Дякую.

— Ти скоро, — мовила я радісно.

Я сіла поруч і поклала голову їй на плече. Вона обняла мене своїми холодними руками й зітхнула.

— Белло, ну і що нам робити з тобою?

— Не знаю, — мовила я. — Я й справді старалася.

— Я тобі вірю. Запала тиша.

— Він… він… — я глибоко вдихнула. Було важко вимовити його ім’я вголос, хоча подумки я вже й могла це зробити. — Едвард знає, що ти тут? — я просто не могла цього не запитати. Зрештою, це мій біль. Я впораюся з усім, коли Аліса піде, пообіцяла я собі, і мені стало недобре на саму лише думку про це.

— Ні.

Був тільки один можливий варіант.

— Він не з Карлайлом та Есме?

— Він провідує їх що кілька місяців.

— А…

Мабуть, він досі не насолодився своїми захопленнями. Я спрямувала свою цікавість у безпечніше русло.

— Ти казала, що прилетіла сюди… Звідки ти прилетіла?

— Я була в Деналі. З візитом у сім’ї Тані.

— Джаспер тут? Він приїхав із тобою? Вона похитала головою.

— Він не схвалює мого втручання. Ми ж пообіцяли… — вона затнулася, а тоді її тон змінився. — А Чарлі не заперечуватиме, що я тут? — запитала вона, в її голосі відчувалося хвилювання.

— Чарлі обожнює тебе, Алісо.

— Гаразд, зараз побачимо.

Як я й думала, за кілька хвилин знадвору до мене долинув рев патрульної машини. Я підскочила й похопилася до дверей.

Чарлі повільно плентався стежкою, опустивши очі долі, його плечі зігнулися. Я пішла йому назустріч; він і не помітив мене, аж поки я не обняла його за пояс. Він міцно пригорнув мене у відповідь.

— Мені так шкода Гаррі, тату.

— Я