Йоганн Вольфганг Гете - Фауст

рве покрови,

Земне веретище своє,

І в світлій ризі ефіровій

Могутня юність повстає!

Хай я введу його у двері! —

Його ще сліпить райський світ.[123]

Mater gloriosa[124]

Іди! Здіймися в вищі сфери!

Він за тобою піде вслід.

Doctor Marianus

(молиться, павши ниць)

Душі, повні каяття,

Ось вам рятівниця,

До блаженного життя

Певна провідниця!

Світлий сонм тебе віта

У чеканні дива;

Діво-Мати пресвята,

Будь нам милостива!

Chorus mysticus

Яви минущого

Нам ніби сняться;

То — символ сущого,

Де сни здійсняться,

Де все урочеє

Діє й живе;

Вічно жіночеє

Нас туди зве.[125]

Finis

Примітки

Історія написання «Фауста» ретельно досліджена гетезнавцями[126]. В ній, як правило, виділяють чотири основні періоди: 1) 1773–1775 pp. Написаний у ці роки текст не призначався самим Гете для друку. Він зберігся випадково і був названий вченими «Прафауст» («Urfaust»); 2) 1788–1790 pp. Підготовлений у ці роки текст сам Гете надрукував у 1790 р. під назвою «Фауст. Фрагмент» («Faust. Ein Fragment»); 3) 1797–1808 pp. У 1800 p. Гете пише як окремий епізод «Фауста» твір «Гелена» («Helene»), проте залишає його ненадрукованим. У 1808 р. виходить друком весь «Фауст-1»; 4) 1825–1831 pp. У 1828 р. Гете друкує «Гелену». У 1831 р. закінчено всю другу частину. Твір дістав назву «Фауст. Трагедія» («Faust. Eine Tragodie»), тексту надано остаточного вигляду. Віднині в нього входять: «Посвята» («Zueignung»), «Пролог у театрі» («Vorspiel auf dem Theater»), «Пролог на небі» («Prolog im Himmel»), «Перша частина трагедії» («Der Tragodie Erster Teil»), «Друга частина трагедії в п'яти актах» («Der Tragodie Zweiter Teil in funf Akten»). Текст усього твору надрукований у 1832 p. після смерті Гете.

Примітки

1

Зиммель Г. Избранное: В 2 т. — М.: Юрист, 1996. — (Лики культуры). — Т. 1: Философия культуры. — С. 165; 159.

2

Образ узятий зі Старого Заповіту. Філістимляни («філістери») здалися герою Самсону настільки мізерними і жалюгідними, що він, відклавши свого меча, побив і розігнав їх всіх просто ослячою щелепою.

3

Кант И. Сочинения: В 6 т. — М: Мысль, 1966. — Т. 5. — С. 323–324.

4

Докладніше про це питання див.: Шалагінов Б. Б. Естетика Й. В. Гете: Дослідження. — К.: Вежа, 2002. — С. 121–127.

5

Korff H. А. Geist der Goethezeit: in 4 Bde. / Unveranderter Nachdruck der 4., durchges. Auflage. — Bd. 2. — Leipzig: Koehler & Amelang, 1958. — S. 305.

6

Вагнер Р. Кольцо Нибелунга: Избр. работы. — М.: ЭКСМО-Пресс; Санкт-Петербург: Terra Fantastica, 2001. — (Антология мысли). — С. 679, 690, 692.

7

Одна з версій імені Мефістофеля пов'язана зі словом???????? — «п'яниця» (грецьк.); ще одна — зі словом mephitis — отруйні випаровування (латин.).

8

Докладніше про жанрово-стильові особливості «Фауста» Гете див.: Шалагінов Б. Б. «Фауст» Й. В. Гете: Містерія. Міф. Утопія. — К.: Вежа, 2002.

9

Питання про рецепцію творчості Гете і його «Фауста» в Україні порушується в дослідженнях: Zyla W. Т. Johann Wolfgang Goethe in der ukrainischen Literatur. — Munchen: Ukrainische freie Universitat, 1989; Нямцу А. Е. Рекомендации к изучению традиционных сюжетов и образцов мировой литературы: Советская драматургическая фаустиана. — Черновцы: Черновиц. гос. ун-т, 1982. — Вып. 2. — 74 с. та ін.

10

Див.: Шевченківський словник: В 2 т. — К.: УРЕ, 1978. — Т. 1. — С. 155–156; Спогади про Тараса Шевченка. — К.: Дніпро, 1982. — С. 276, 483; Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: В 6 т. — К.: Вид-во АН УРСР, 1964. — Т. 5. — С. 151–204.

11

Гете Й. В. Фауст: Трагедія. Ч. 1. / 3 німецького переклав і пояснив Іван Франко. — У Львові: заходом редакції «Світ», 1882 (16, XI–XII).

12

Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці: В 2 т. — К.: Наукова думка, 1970. — Т. 2. — С 145.

13

Див., зокрема, її лист до М. П. Драгоманова від 9 лютого 1894 р. // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. — К.: Наукова думка, 1978. — Т. 10. — С 220.

14

Леся Українка. Вказ. вид. — С 41.

15

Дорошенко В. Гете в українських перекладах, переспівах та наслідуваннях. — Львів, 1932; Бондаренко Н. До історії української фаустіани: Г. О. Коваленко як перекладач «Фауста» Й. В. Гете: 3 доданням перекладу останньої сцени першої частини // Архіви України. — К., 1986. — № 1. — С 69–76; Naumanko А. Das konzeptuelle Ubersetzen (Goethes «Faust» in ostslavischen Ubersetzungen). — Zaporizz'a, 1999; Науменко А. М. «Фауст» Гете в восточнославянских переводах: О концептуальном переводе // Вікно в світ. — 2001. — № 1. — С. 106–120; Шалагінов Б. Б. Зрозуміти мову, читаючи поезію: Аналіз уривка з «Фауста» Й. В. Гете // Іноземні мови в навчальних закладах. — 2003. — № 1. — С 23–27.

16

Вистава барокового театру на міфологічну, зокрема біблійну, тематику відкривалася «прологом», де показувалося, як боги та інші вищі сили оглядають земні обшири і бесідують про людей (героїв п'єси), чия доля в їх владі. За традицією, після цього персонажі прологу вже не брали участі в самій виставі.

17

Мефістофель — (або Мефісто) — на думку Гете, це німецьке ім'я диявола поширилося лише у XVI–XVII ст. Етимологія не з'ясована до кінця. Припускають, що це спотворене латинське mephitis — отруйні випаровування землі (пор. в «Макбеті» В. Шекспіра про відьом: «В землі є бульбашки, як і в воді, / Оце й були вони» (Переклад Бориса Тена з участю Віктора Гуменкжа.)); в ньому знаходять грецький корінь????? — видумка, хитрість (пор. укр. «метикувати»), поєднаний з німецьким Teufel (чорт), а також івритські корені «мефіз» — руйнівник і «тофель» — брехун.

18

Монолог Фауста, яким починається сцена, написаний відповідно до «репрезентативного» монологу барокових і народних ярмаркових вистав, де герой мусив сам себе представляти публіці. В ньому відбилася також традиція «солілоквії», за означенням популярного серед «штюрмерів» англійського філософа Шефтсбері (1671–1713), — філософської розмови людини з самою собою з метою дійти виваженого життєвого рішення.

19

…Цей Нострадамів вищий твір… — Нострадам (Nostradamus) — латинська форма імені Мішеля де Нотр Дам (1503–1556) — астролога французького короля Карла IX, автора відомих пророцтв.

20

…бачить знак макрокосму. — Макрокосм — «великий світ» (грецьк.), поширена в містичних вченнях середніх віків назва Всесвіту, який включає в себе три світи,