С Осте - Дорослішання Мрійниці, С Осте

Двері гримнули жалюгідно і запізніло. Волосся вільно спадало на плечі, обличчя відкрите, а виріз довгого махрового халату демонстрував трохи більше, ніж бажано б. Розуміння, що саме він бачив, набатом гуділо в голові. І, навіть, не намагався відвернутись, чи вдати, що не розглядає. Хотілось завити, зникнути, втекти, але перед тим ще раз вимитись. Той темний брудний погляд досі відчувався на тілі.

Через мить дзвінок повторився. Готуйся, Теа, зараз почнеться. Обличчя палало диким соромом, в грудях досі пекло. Стараючись відновити контроль, я кілька разів глибоко вдихнула-видихнула, накинула хіджаб, зав’язуючи його максимально надійно, і знову відчинила двері.

— Таране, мирного неба. В-ви щось хотіли? — спитала, поправляючи пояс махрового халату, ніби одяг захистить від тих жадібних очиськів. Він відчує страх. Або вже відчув.

— Пропонуєш, поговорити тут? — сказав так, ніби це все пояснювало. Незвично низький вкрадливий тон змушував нервувати. Алієць зробив півкроку і сперся плечем об одвірок. Я інстинктивно відступила. Близько. Занадто. Тепер або впустити, або виставити геть. Певно, цього і добивався.

Тихе дихання непроханого гостя контрастувало з моїм рваним, як після тренування. Серце гупало так голосно, що, мабуть, весь коридор чув. Хіджаб душив. Чужа тінь падала до ніг, за неї і чіплялась з усіх сил. Останнім часом цього чоловіка надто багато. Впускати непроханого гостя всередину я не збиралась.

— Там…, — кивнула в бік номера. — Не прибрано. Вибачте.

Пальці вчепились в край дверей позаду. Нащо взагалі виправдовуюсь? Не хочу – не запрошую.

— Добре, Ін-Марі. Не тягнутиму няфку за хвіст, — нахилився ближче, щоб наші обличчя опинились на одному рівні. — У Рудрайга є наречена. Його сім’ї не подобається, що він з тобою… сплутався.

Гаряче повітря чужого подиху торкнулось шкіри, кімната попливла. Рудрайг підкупав чесністю, а Таран жалив прямолінійністю. Передчуття не підвело, марно очікувати від алійця чогось хорошого.

Це неправда. Чергова маніпуляція. Та що він, сидячи на своїй Мрії, про нас з Рудом знає? Сплутався? Не доведи, Матір Природа, вони виявляться родиною.

Довелось послабити вузол на шиї і відступити ще на кілька кроків, щоб нормально дихати.

— Ти ж розумієш, про що мова, — гарячий погляд вкотре пройшовся по тілу. — Розповісти, що зробить його батько, якщо Рудрайг через сверблячку в одному місці розірве заручини з спадкоємицею металопрокатного бізнесу? Маєш знати, наскільки алійці злопам’ятні, особливо старше покоління.

Йому нічого не відомо. Це просто неможливо. А навіть якщо й пронюхав якісь чутки, то двоє дорослих людей розберуться без сторонніх.

— По-перше. Якщо чесно, не розумію, про що мова… — Таран повільно наближався, розглядаючи скомкану білосніжну постіль, монітор на стіні, вечірні вогні і те саме водосховище за склом.

— А, по-друге, ти спиш з ним, Ін-Марі. І давно. Це хвилює не тільки мене. Хоч би брехати за стільки часу навчилась.

Майже шепіт, але кожне слово як ляпас. Ледь стримуючи сльози, я опустилася на ліжко у гніві і соромі. Із заціпеніння вирвав звук блокування дверей. Автоматика. На нещастя, мій кат нікуди не зник.

 — Та як Ви смієте? Вриваєтесь сюди, верзете якусь нісенітницю. Вийдіть, бо зараз… — по спині пробігли мурахи, голос зрадив. Він це чув. Та й бачив.

— Що? Поскаржишся? Ти шукала в мережі його ім’я та прізвище, Теарро? Чи обмежилась вмістом штанів? — в наступну мить Таран присів навпроти, і примружився. — Прокинься, Ін-Марі. На Тхроні іноземці – люди навіть не другого сорту. Рудрайг не настільки дурний, щоб позбутися долі в сімейному бізнесі через біженку, хай і колишню.

Щоку вже лоскотала перша зрадлива сльоза. Послухати його, то Джа з Дому Ночі – свята невинність у порівнянні зі мною. Чим я так завинила перед Тараном, що він взяв за звичку очорнювати все, що мені дороге?

— А, може, ти сподівалася на щось більше, ніж злягання за графіком? О, вибач, якщо розчарував, — губи алійця смикнулися. Очевидно задоволений результатом. — Твій Рудрайг, Магді, поки не дотягує до чогось серйознішого, ніж союз за батьківською вказівкою. Цей молокосос і до нього… не доріс. Була б ти розумнішою – не плакала зараз, а дякувала за попередження.

Двері позаду гостя несподівано прочинилися.

— Теа, а де твій комунікатор? — життєрадісний голос Мемет став ковтком свіжого повітря. Таран повільно випрямився. — Знайшла! — з першими вібраціями дзвінок скинули.

Алійка, здається, не помічала напруги, або майстерно робила вигляд, що все в нормі. Вона широко усміхнулася, вітаючись з колегою, але щойно її очі ковзнули по задерев’янілій мені, вмить розгубила веселість.

Таран поїдав важким поглядом. Успішно обплітав павутиною мрію на ім’я «Щастя». Її стіни сьогодні пустили першу тріщину. Я не повірила жодному слову такого маніпулятора, але від пророслих сумнівів боліло не менше.

— Подумай поки, — кинув на прощання, але звучало більше як погроза. — Мені вже час.

— Чекай… — коли спрацювало блокування, Мемет почергово тицяла пальцями то на двері, то на мене. — То це через Дрея ти з номеру не вилазиш, так? Ви, значить… вже знайомі. Він сьогодні цікавився, що з тобою, Теа. Думала, що з ввічливості. Вибач, знала б, що так вийде, послала б його тхронськими снігами до шшіуса.