Станіслав Володимірович Телняк - Грає синє море, Станіслав Володимірович Телняк

А грім бив, наче вибухали в небі велетенські порохові погреби.

— Громе дужий! Блискавко палюча! — несамовито благала Галя, притиснувшись до залізних грат. — Ударте сюди, в цюю батуру!

«Я врятувала цих сімох… — десь на дні свідомості майнула думка. — Але ж я врятувала, врятувала! Боже мій! Я вже не твоя! А якби я не врятувала, хіба я була б твоя?»

Бив грім. Блискавки шмагали землю немилосердно, мов кат у Стамбулі лупив засудженого до тисячі бичів…

Розділ шостий, що розповідає про хороброго козаченка Яремка Ціпурину та про його незвичайні пригоди

Ось уже кілька днів Дніпром ішла крига.

«І де тії криги стільки набралося?» — думав Яремко, ходячи берегом, на який налазили крижини, потім сповзали назад у воду й, підхоплені шарудливим потоком, знову рушали на південь.

Отаман Недайборщ, якому товариство доручило керувати морським походом на турка, наказав: іти в море з кригою. Але не зараз, а як тільки криги стане трохи менше. Чайки необхідно накрити зверху вітрилами, покладеними як ряднини, очеретяні мати повинні бути розпущені й вільно лежати на воді. Тільки так, замаскувавшись під шматки й поля криги, що плистиме поряд, можна буде в тумані пройти гирло, яке посилено охороняється турками.

Недайборщ побоювався, що турки, дізнавшись про наступний похід, можуть вислати в гирло свою ескадру. Турецька ескадра може чекати на козаків одразу ж після того, як зійде крига. Отже, треба її випередити!

Про те, що турки про щось довідалися, надходили сигнали від людей Скрипника, які жили в Стамбулі. На берегах Босфору турки гарячково будували фортеці, обновляли старі укріплення…

Про час виходу в похід за два тижні знали всі. Хоч і був суворий наказ говорити про це найменше, козаки, які не раз ходили в море, вже з самої поведінки Карпа Недайборща знали: похід почнеться разом з ходом криги, коли між крижинами з’являться розводдя, щоб чайкам легше було маневрувати і щоб їх не позатирало та не потопило. Те, що про похід знали вже всі, особливо тривожило Скрипника. Він наказав пильнувати, і все ж вартові за кілька днів донесли, що бачили сліди кількох вершників, які поїхали з Січі на північ. Вартові, які виїздили в степ попильнувати, чи немає поблизу татарів, також помітили сліди кількох кіннотників, котрі нещодавно промчали, оминаючи Січ, на південь — либонь, у Крим.

— Ще одна наша зброя — несподіванка, — сказав Недайборщ увечері перед походом. — За годину наші посланці вирушать на Дон.

Виступати мали на світанні…

Ще звечора поклали в судна, що стояли на березі, всі потрібні припаси: харч, одяг, набої, порох. Тільки особиста зброя була при козаках.

Отже, на світанні козаки спустять на воду між крижин свої триста чайок, повсідаються в них, зачерпнувши в чоботи водички, і вдарять дубові весла по скреслому Дніпру.

Яремко бігав то до Петра Скрипника, то до Карпа Недайборща, та у відповідь чув одне:

— Сиди тут! Малий іще!

Хлопцеві з досади хотілося плакати. Проте він стримувався. Відходив од Недайборща чи од Скрипника і знову підходив до них.

Нарешті Недайборщ люто затупотів ногами на Яремка і гарикнув:

— Не візьму, от і все! І Скрипник не допроситься!

— Ага! Хай Скрипник згадає, як я його виручив у Ямках! Хто добився тоді до донців? Якби не донці, не було б ні Петра, ні графа!..

— Ото й біжи до свого графа! Подумаєш, граф! От стане він турецьким султаном, тоді хай і наказує!

— А зараз він нічого не може?

— Може й зараз! Тільки він не такий дурний, як ти думаєш!

Добився Яремко й до Олександра. Той вислухав, подивився стомленими очима на хлопця й мовив:

— Похід — то не прогулянка. Там стріляють. Можуть убити.

— А чого мене треба берегти?

— Наймолодший. Якщо, скажімо, зі мною щось станеться, то не так уже й страшно. Я вже сорок літ прожив на світі. А ти? Ти й п’ятнадцяти не маєш. У тебе ще все попереду. Ще навоюєшся!

— Я зараз хочу воювати! У мене брат у турецькій неволі.

— І без тебе визволимо. А тебе брати не можна. Малий.

— А як у Ямках було діло, то там був не малий? А як у Києві тікав від отого Гаспареоне, щоб нашим сказати, то теж був не малий?

Граф Олександр гукнув варту:

— Виведіть його негайно! Бо в мене вже голова болить. І стережіть, доки ми не підемо в похід!

Ага! Так вони його і встережуть! Не встигли козаки вивести Яремка з куреня Олександра, як хлопець крутонувся, кинувся в один бік, потім у другий, вирвався з міцних рук і побіг.

Ішов Яремко вулицею, сльози кипіли в душі.

І тут його зустрів Клюсик.

— Агов, хлопче! — гукнув він Яремкові. — Чого ти ногами землю гребеш? Закульгав на обидві, як цар Агесілай? Рекс Агесілаус альтеро педе клавдус фуїт[106].

— Та… — махнув рукою Яремко. — Іди зі своєю латиною…

— А все-таки? Скажи Клюсикові, а він, може, тобі колись щось порадить. Чи тобі, як то кажуть, горребіле дітку?[107]

— У похід не беруть.

— Що ти кажеш? — сплеснув Клюсик долонями. Тоненький чорний тарганячий вусик аж застрибав під носом. — Заздрять, холери, що ти в поході всіх турків повбиваєш, а для них не лишиться. Але ж віртус імітаціоне дігна ест, нон інвідіа[108].

— Не беруть і все! — І Яремко рушив далі. Та одразу ж гепнув на землю. То Клюсик підставив ногу.

— Чого тобі треба? — кинувся на нього Яремко.

— Тихо, Ціпуринко! — знову застрибали вусики. — Як тебе скажений пес укусив, то узвару з дрику напийся, допомагає. Ой, та чекай! Ну, ну, ну, здаюся! Послухай мене…

— Не хочу!..

— Ти диви, не хоче! А я хотів йому допомогти піти в похід.

— Що? — І Яремкові кулаки опустилися. — Кажи!

— А Клюсик дурно нічого не каже. Тільки за викуп.

— Який ще викуп? Кажи!

— Ну, дістань мені сулію горілки. Я тоді візьму тебе в похід. Поїдеш турка бити, красиву туркеню впіймаєш — жінкою тобі стане!

— Не треба мені ніякої туркені!

— Ну, дістань мені сулію горілки, тоді все матимеш.

— Де ж я тобі її дістану?

— То який же з тебе козак? — глузливо подивився Клюсик на Яремка. В його очах застрибали колючі бісики. — Як же ти будеш брати Синоп чи Трапезонт, коли ти сулії горілки для товариства не годен роздобути?

— Буде тобі горілка! — твердо пообіцяв Яремко. І, не довго думаючи, подався до корчми, скинув майже нову (в Києві граф Олександр йому справив) свиту й одержав від