Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

Закінчивши хвалебний монолог, кіт спантеличено подивився на Ярославу:

- А ти чого на мене так по-недоброму зиркаєш?

- Василина донька Калинки? – обурилася та.

Кіт розгублено кивнув, а дівчина продовжила обурюватися:

- А розповісти про це ти мені не думав?

- А навіщо? – щиро розгубився кіт.

- Ну не знаю! Раптом вона чаклунство має. Силу яку-неяку. Га?

- Ні, - відмахнувся Баюн. - Вона звичайна смертна. Не могло чаклунство від мавки простій людині передатися.

- Угу, - підозріло жваво кивнула Ярослава. – І скільки таких дітей налічується?

- Еее... - зам'явся кіт. - Мені з Університету Вчених Котів так відповіли. А статистики я не знаю. У Чароборі це перший випадок. Ти чого так злякалася? Вона звичайне міське дівчисько.

Ярослава лише розлючено схопилася на ноги і попрямувала убік велосипеда. Ви тільки подумайте - «звичайне міське дівчисько»! Про неї Баюн теж так неодноразово говорив і що? Нічого поганого статися не може?

- А як же я? – услід їй прокричав кіт.

- Сам доберешся, - відповіла дівчина і, відчуваючи недобре, схопилася на велосипед, щоб вирушити до Василини.

Хвіртка у двір дядька Колі була відкрита, тому Ярослава без запрошення увійшла і почала шукати мешканців. На її поклик із дому вийшла дівчина. Гостя не одразу признала у ній колишню Василину – так сильно вона змінилася. А може, й не змінилася зовсім? Дівчина одночасно здавалася собою і ще кимось.

– Привіт, – змахнула рукою Ярослава. - Добре виглядаєш.

- Привіт, - неохоче відповіла Василина. – Дідуся вдома немає. Приходь завтра.

- А я взагалі-то до тебе приїхала, - відповіла гостя. - Давно не бачилися. Як справи у тебе?

Обличчя Василини в ту ж мить скривилося, і вона недружелюбно вимовила:

- Навіщо тобі мої справи? Доповідатимеш? Чи на свій бік переманити хочеш? Адже я тепер знаю…

Але дівчина не встигла домовити, бо її перебила Варвара, яка вийшла з дому.

- Досить теревенити. Ми вже спізнюємося. Матвій та Івар нас давно чекають, – відьма мило посміхнулася співрозмовниці і нагадала: – Не забудь прихопити частування для брата. Ти ж так старалася.

Злорадно хихикнувши, Варвара підхопила Василину під руку і, забравши кошик, вони вийшли з двору. Тим часом Ярослава залишилася стояти із картинно відкритим ротом. Нічого собі подружку Василина знайшла! З такими і ворогів не треба!

***

Через декілька днів Ярослава з недовірою дивилася на невелику ступу. Та швидше нагадувала високу діжку трохи вище метра - її стіни, що зсохлися, не доходили дівчині навіть до пояса. Так, міцність літального артефакту викликала сумніви. Поруч недбало притулилася нова мітла. Ярослава ще раз обійшла ступу і звернулася до Баюна, що стояв поряд:

- Нізащо!

- Не хвилюйся, засіб перевірений. Ягинішна, ось уже стільки років літає, – переконував кіт. – Жива ж.

- Це мене й хвилює. Я про «стільки років», - бурчала дівчина. – Я не розумію, навіщо нам летіти у ступі? Давай пішки до Чаробору підемо. Та й раптом хтось побачить?

- Над Чаробором давня магія, що приховує такі ось польоти, - продовжував переконувати Баюн. - А в ступі ми в рази швидше рухатимемося. Керувати нею не так уже й складно, я тебе навчу. Застрибуй! Хутчіш!

Ярослава знову недовірливо подивилася на співрозмовника. І чого в нього така морда задоволена? Літати на такій висоті з можливістю щохвилини впасти? Ото щастя неземне! Поруч радісно бігала Рисянка. Арись явно чекала на політ не менше Баюна. Екстремали вусатоморді!

Дівчина приречено зітхнула, мабуть, доведеться лізти в ступу. Та й кому ще? Ягинішна вчора весь вечір вчила її чарівні трави в пучки в'язати, розповідала про властивість кожної рослини, на питання про майбутній прихід Чорнобога жартувала. Але Ярослава чітко бачила, що старенька хвилюється. Навіть кілька разів хазяйка хати сказала, що сила в неї вже не та.

З розповідей вченого кота Ярослава знала, що Ягинішна в молодості своїй прославилася не тільки, як чаклунка, а й як знатна забіяка. Наприклад, прогнавши Чорнобога в Нав’є царство, Ягинішна власноруч взялася за меч-гартованець, щоб очистити ліс від нечисті. Так і махала мечем, поки Баюн на допомогу богатирів не привів. А ще брала участь у звільненні вовчого племені від служіння все тому ж Чорнобогу.

Багато чого Баюн розповідав про молодість Ягинішни, іноді навіть не вірилося, що ця мирна старенька колись сіяла страх на весь темний народ. Та й сама Ягинішна під кінець їхніх вчорашніх посиденьок зізналася, що аж надто безтурботною була останні роки. Коли всю округу в руках тримала та добрим молодцям допомагала, то всі стежки через її хату проходили. А зараз? Мають рацію її сестриці – наступницю не знайшла, лукав’їв попустила, відьму під носом терпить, так ще й Чорнобога прогляділа. Але сльозами горю не допоможеш, а от гарною мітлою цілком.