Емілі Теш - Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш

Кіра раптом подумала про Ісо в темряві печер вузла Хризотеміди, про ті ушкодження, які Аві залишив там. Брутально, сказав Леру.

Ісо пам’ятав усе, що з ними сталося, так само, як і Кіра. У Ісо не було причин хвилюватися, чого хоче будь-яка людина.

І Ісо, дивлячись на Джоле, підняв їхню руку й зробив такий жест, ніби відкидав комаху.

Нічого не сталося.

Адмірал Джоле, опустивши руки на ноги, злегка посміхнувся їм. «Я так не думаю», — сказав він.

Жахливі вібрації тіньового простору, які створювали відчуття, що кімната жахливо хитається, затихли. Сяйво Мудрості майже зникло.

Ісо вражено видихнув. «Ні», - сказав він.

«Провидінню довелося витратити роки на розробку та випробування імплантів, щоб дозволити мені це зробити», — сказав адмірал Джоле. «А ти народився з чимось дуже схожим на них, чи не так? Така ж частина вашої фізіології, як і ваші вуха. Ми довго шукали тебе, Ісо, і нам дуже цікаво познайомитися з тобою ближче».

Зрештою, Кіра виявила, що вона може рухатися. Вона не знала, куди подітися. Вона ненавиділа Джоле, ненавиділа маджо; Ісо розмовляв з нею і назвав її неперевершеною; Джоле завжди казав, що робить усе для людства; Ісо був творінням Мудрості; У Джоле все було під контролем; Ісо виглядав таким маленьким…

Магі не вагався. Він помчав уперед, щоб стати між адміралом і прибульцем суцільною людською стіною. Очі адмірала Джоле пронеслися по ньому, байдуже розглядаючи. Кіра одразу подумала: він той самий. Він такий же, як і раніше.

— Максвелл Марстон, — сказав адмірал Джоле. «Я думаю, ти виглядаєш знайомим. А там, мабуть, твоя сестра Валері. Який сором для вашої матері, що ви двоє стали зрадниками людства». Він виглядав відповідно сумним. «І якої шкоди це завдасть кар’єрі вашої сестри. Як егоїстично».

«Я не дозволю тобі торкатися Ісо», — сказав Магі, і чомусь саме це змусило тремтливий мозок Кіри розморозитися. Вона не могла стояти тут і дивитися, як її брат кидає виклик Джоле на самоті. Вона побігла до них.

Адмірал Джоле зітхнув і зробив легкий жест двома пальцями.

Кіра цього не очікувала. Магі полетів убік. Коли їх обох відштовхувала хвиля викривленого простору, вона побачила, як він летить через половину кімнати, врізаючись у стіну, і падає. Але Кіра знала, як керувати кривою імпульсів тіньового двигуна. Вона відлетіла, перекрутившись, і приземлилась на ноги.

«Ах, — сказав адмірал Джоле, зітхнувши від задоволення. «Це працює. Час для наступного етапу — чорт забирай!»

Кіра різко вдарила його. Він був великим і сильним, але вона також, він був середнього віку, трохи сповільнений. Вона вихопила його польовий ніж із піхов на поясі — на руків’ї було золоте оздоблення — і не вагаючись: прямо вниз, цілячись в одне з його м’яких сірих очей — вона вбивала раніше, вона могла вбити його зараз…

Вона вловила мерехтіння на обличчі адмірала Джола й перекотилася набік, якраз вчасно, щоб ухилитися від професійного та добре оціненого удару ззаду під ребра.

Клео? — подумала Кіра.

Але Клео стояла позаду, схрестивши руки, ніби кажучи, що я не беру участь у цьому бою. Вона побачила не-Аві.

Бойових тренувань у цій реальності він явно не пропустив. Він знову атакував її. Кіра щойно піднялася на ноги та вийшла із зони дії його ножа — звідки він узяв другий ніж? Мабуть, вона пропустила його, коли обшукувала, дурна. Її досяжність була довшою, ніж його, але він був набагато швидшим, ніж вона очікувала. І вона не могла виключити Джоле як загрозу…

Ще один гул у пульсуючих силах, що пронизували серце Мудрості. Кіра на мить була викинута з реальності — вона відчула, як на неї тиснуть примарні відчуття тіньового простору, — і коли вона повторно матеріалізувалася, то стояла посеред блискучої клітки з ледь помітними лініями сили. Ніж, який вона вихопила з пояса Джоле, з гуркотом впав на землю за кілька метрів від неї. Вона простягнула руку до клітки, а потім відсмикнула руку. Біла смуга болю, така холодна, що пекла, протягнулася на її пальцях.

Магі лежав на землі, нерухомий. Вона взагалі ніде не могла побачити Клео. Не-Аві зайняв позицію за лівим плечем адмірала Джола. А Ісо…

Ісо спокійно пройшов до центру кімнати. Він стояв по коліна у воді під колискою основного тіньового двигуна Wisdom. В одній руці він тримав свій жезл.

На один затриманий подих панувала абсолютна тиша.

«Це був мій дім», — сказав Ісо. «Це було останнє досягнення зі. Тривале досягнення. Тож принаймні ми можемо сказати, що залишили Всесвіт кращим, ніж знайшли. Але якщо ти хочеш використати це, людино, я відмовляюся. Якщо я щось дізнався про людство, то це те, що воно не заслуговує влади».

«Ти так думаєш, інопланетянин?» — огризнувся Джоле. «Ви думаєте, що коли-небудь були кращими за нас? Ви програли війну. Прийміть цю реальність в очі. Ось що означає програш».

Вони вбили наш світ, — подумала Кіра. Тільки вони не зробили цього, цього ніколи не було, не тут. Земля виграла війну у цій реальності. І Ісо не мав жодного відношення до смерті Землі; саме Леру зробив цей вибір, і Леру був мертвий в обох реальностях. Вона притиснула руки до прутів силової клітки й знову відсмикнула назад, червоні лінії болю спалахнули на її долонях. Чому це було несправедливо, чому не могло вийти правильно, чому ніколи не було хорошої відповіді? “Ісо!” — кричала вона безглуздо.

Ісо обернувся, щоб поглянути на неї.

І Кіра знову усвідомила їхню жахливу чужість, але вона також усвідомлювала дещо інше. Вона їх знала. Вона знала їхнє дивне тіло, зовсім не схоже на її. Вона могла прочитати вираз у коді очей, вух і гребеня.

Він виглядалв таким сумним.

«Тоді нехай це закінчиться», — сказав він.

Він заплющив очі, його гребені піднялися, а вуха опустилися, і він почав говорити мовою, якої Кіра не знала. Світло в кімнаті пояскравішало, а потім померкло. Елементи керування, що витали в повітрі навколо великого басейну, зникли. Гул тіньового двигуна змінився в тоні. Силова клітка, яка утримувала Кіру на місці, на мить зникла, а потім знову з’явилася. Якби це повторилося…

Це вдалося, але надто швидко. Кіра стояла і напружено чекала. Якщо у неї буде другий шанс — вона не знала, що робитиме. Ісо робив усе це, маленький, контрольований і страшенно могутній. Його срібні очі відкрилися. У щойно затемненій кімнаті вони сяяли неземним світлом. Коли він виплюнув ще одне чуже слово, яке звучало так, ніби їм боліло в горлі, велика колиска тріснула.

Тіньовий двигун хитнувся й загойдався над головою з жахливим вереском. Екранування на ньому тріснуло. Тепер розміри спотвореного простору зміщувалися в такт з гойданням; спочатку