Bogdana reider - Зоряні Війни : Еніка Скайвокер ( Відновленя ), Bogdana reider

— Погляди які погляди

— Ти дійсно не помічаєш. Дівчина похитала головою.Справа  не втому, що вона не хотіла помічати погляди Лока, а втому, що  вона пʼятнадцять років чітко окреслила границі за які її друзі чоловіки можуть заходити.

- Ні, я не помічаю, — відповіла Еніка. - Але який зв'язок між тим, чого хоче Лок, і нами?

Обі-Ван замислився. Він знав, що Еніка права. Їхні відносини не повинні залежати від того, що відчувають інші. Але він також знав, що єдине, чого він боїться, це втратити її.

- Зв'язок в тому, що я тебе люблю, Еніка. І не хочу втратити тебе, — сказав він її

— Обі- Ван я люблю тебе з 15 років   І не збираюсь щось міняти. В тебе нема причин для ревнощів  я твоя і завжди буду твоєю.Вона поцілувала его. Лок може дивитися на неї як хоче в неї вже все був чоловік котрого вона кохає. Дівчина ухнула коли відчула що хватка на її талій посилалась і Обі-Ван взяв  ініціативу поглиблює  поцілунок роблячи его більш пристрасним  Їхні тіла злилися в єдиному пориві, і кожен доторк, кожен поцілунок був наповнений пристрастю та любов'ю, яку вони так довго приховували від світу. Обі-Ван повільно рухався вниз по її шиї, залишаючи легкі поцілунки, від яких Еніка тремтіла і відчувала, як її серце б'ється швидше. Їхні руки досліджували тіла одне одного, відкриваючи нові відчуття і радощі.

Обі-Ван відчував, як її дихання стає все частішим, і це тільки підсилювало його бажання. Він ніжно зняв її плащ, оголюючи її тендітне тіло під зоряним небом, і вона відповіла взаємністю, знімаючи його одяг.

— Ти — моє світло, моя сила, — прошепотів Обі-Ван, дивлячись їй у вічі, його погляд був сповнений любов'ю і ніжністю.

— І ти — моя зірка, що веде мене крізь темряву, — відповіла Еніка, її голос був майже тихий, але в ньому відчувалася глибока пристрасть.Своїми рухами вони будували мелодію, що звучала в унісон з їхніми серцями. Їхні тіла танцювали під зоряним небом, забуваючи про все навколо. Кожен дотик був як магічний, кожен поцілунок приносив нові насолоди. Обі-Ван ніжно провів руками по її боках, відчуваючи кожен вигин її тіла, і Еніка відповіла легким стогоном задоволення. Вона відчувала, як хвилі насолоди проносяться крізь її тіло, і це було щось, чого вона ніколи раніше не відчувала. Їхні рухи ставали все більш пристрасними, і вони обидва втрачалися в цьому моменті, забуваючи про все, крім одне одного. Їхнє кохання було як вихор, що поглинав їх, і вони віддавалися йому повністю.

Нарешті, вони досягли апогею, і їхні тіла злилися в єдиному пориві, який приніс їм обом незрівнянне задоволення. Вони лежали під зоряним небом, тримаючись за руки, і відчували, як їхні серця б'ються в унісон.

— І я завжди буду з тобою, — відповіла Еніка, посміхаючись йому.Вони майже  одяг коли за дерев вийшов Квінлан за ним маячила Ейла 

— Цікаво  ми тут  шукаємо корабадистов, а наш Обі-Ван  займається зовсім іншими справами, – пожартував Квінлан, підморгуючи Обі-Вану. Він завжди був відомий своїм гострим почуттям гумору і здатністю розрядити будь-яку ситуацію.

— Ми лише відпочиваємо, — спробував виправдатися Обі-Ван, піднімаючись на ноги та нахиляючись, щоб допомогти Еніці встати. Її обличчя все ще було рум’яним від недавньої пристрасті, але вона трималася впевнено, не дозволяючи собі збентежитися.

— Ну, відпочинок — це також важливо, — підтримала Ейла, з легкою посмішкою. — Але нам дійсно потрібно рухатися далі. Є нові дані про місце знаходження контрабандистів.

— Добре, ми готові, — сказав Обі-Ван, закінчуючи одягатися та піднімаючи мантію з землі. Він кинув швидкий погляд на Еніку, переконавшись, що вона також готова.

— Вам двом краще бути обережними, — зауважив Квінлан, його тон був трохи серйознішим. — Близькі відносини можуть зробити вас вразливими.

— Ми знаємо ризики, — відповіла Еніка, її голос був спокійним і рішучим. — Але ми також знаємо, що наша сила в нашій єдності.

— Це добре чути, — сказав Квінлан, киваючи. — Тоді вперед, у нас є робота.  Команда рушила далі через густі джунглі Вейланда, обережно рухаючись між деревами та кущами. Їхні відчуття були загострені, а очі постійно сканували навколишнє середовище в пошуку будь-яких ознак небезпеки. Вони знали, що контрабандисти можуть бути де завгодно, і що будь-яка помилка може коштувати їм життя. Нарешті, вони досягли місця, де за даними розвідки повинен був знаходитися табір контрабандистів. Вони зупинилися на краю маленької галявини, ховаючись у тіні дерев, і почали обережно оглядати територію.

— Бачу кілька охоронців, — прошепотіла Ейла, вказуючи на дві фігури, що патрулювали поблизу входу в табір.

— Нам потрібно нейтралізувати їх швидко і тихо, — сказав Обі-Ван, дістаючи свій світловий меч. — Еніка, ти підеш зліва, я — справа. Квінлан і Ейла прикриють нас. Еніка кивнула, і вони з Обі-Ваном розділилися, обережно просуваючись до охоронців. Вони рухалися безшумно, використовуючи тіні та природні укриття джунглів. Коли вони наблизилися до своїх цілей, Обі-Ван дав знак, і вони одночасно кинулися вперед. Світлові мечі блиснули в темряві, і охоронці впали на землю ще до того, як змогли підняти тривогу. Еніка та Обі-Ван швидко повернулися до своїх товаришів, і вони разом рушили далі в табір.Вони просувалися через табір, нейтралізуючи ворогів одного за іншим, поки не досягли центральної частини, де знаходився ватажок контрабандистів. Він стояв перед великим голографічним проєктор, що показував карту галактики.

— Здається, ми застали його зненацька, — прошепотіла Ейла, готуючи свій світловий меч до бою.

— Тоді не даймо йому шансу втекти, — сказав Квінлан, кидаючись вперед. Бій був швидким і запеклим. Ватажок контрабандистів виявився досвідченим воїном, але проти чотирьох джедаїв у нього не було шансів. Незабаром він лежав на землі, повалений і беззбройний.

— Це кінець для тебе, — сказав Обі-Ван, стоячи над ним. — Тепер ти відповідатимеш за свої злочини.

— Ви нічого не знаєте, джедаї, — прошипів ватажок, його очі блищали ненавистю. — Це лише початок. Справжня загроза ще не прийшла.