Кіра Леві - Крило метелика (частина 1), Кіра Леві

Іллюшка склав книгу у свій рюкзак зі скарбами. І ліг до мене під бочок. З іншого боку пригорнулася Ліза. Так ми обійнялися і проспали до наступного ранку.

Коли я встала, Ліза вже клопотала на кухні, жарячи рибу нам у дорогу. Іллюшу я не стала будити. Вчора попрощалися.

Довгі проводи — непотрібні сльози. Ось хай і спить. 

Я вийшла з намету, здригаючись від ранкової прохолоди. Ліза, зосереджена і вправна, перевертала шматки риби на сковороді. Її чорне густе волосся огортало личко так, що я не могла розглянути риси.  

— Доброго ранку, — промовила я, намагаючись приховати смуток від майбутнього розставання. 
Ліза усміхнулася мені, але її очі блищали від сліз. 

— Риба майже готова. Їжте, поки гаряче. Треба набратися сил перед дорогою, — сказала вона, подаючи тарілки хлопцям. 

Після сніданку я підійшла до Іллюші, що все ще спав, і легко поцілувала його в чоло. Він мирно посміхнувся уві сні. 

Зібравши свої речі, я підійшла до Микити та Матвія, які вже чекали на мене біля  тримарану. 

— Все готово? — запитав Микита, його голос лунав рішуче, але в очах відбивалася турбота. Я кивнула, приховуючи свою тривогу. Матвій, завжди спокійний і зібраний, взяв до рук весло. 

Коли тримаран віддалявся від берега, мої думки заполонили спогади про час, проведений разом із нашою маленькою спільнотою. Кожен з нас опинився тут, втративши своє прийдешнє у нашому часі, але доля нам запропонувала щось інше. 

Попереду нас чекала невідомість, але я відчувала непохитну віру в хлопців, що вирушили зі мною у подорож. З Микитою та Матвієм я відчувала себе впевнено. Кожен з нас підставить плече, якщо виникне складна ситуація.  

Згадуючи про дітей, яких залишила на Хортиці, я відчувала гіркоту розставання, але й усвідомлювала, що це роблю і заради них. 

Тож, дивлячись уперед на широкі води річки, що несла нас до нових пригод, я сподівалася на краще.

КІНЕЦЬ першої частини.

Кінець