Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 1, Олександр Шаравар

—  Це буде чудово, - сказала вона у відповідь, - Але поки, прошу, не підходь до мене близько, я можу на автоматі вистрілити.

—  Досить сперечатися, - сказала Маарі. - Краще подивіться на сканер, - вказала дівчина за спину Каарли. На голограмі з'явився новий червоний індикатор.

—  Хм, човен, - сказала Каарла, після того, як збільшила масштаб. - Три істоти зі схожою на людську біологію, - побачивши питання у поглядах, спрямованих на неї, дівчина пояснила, - Сканер біологічної активності тут стоїть один з перших, він слабкий і неточний. Вже зі ста метрів він просто визначає з певною ймовірністю вид живої істоти, над нами додатково дев'яносто метрів води, ось сканер і показує, що лише схожа з людською. Впевнена, там люди. Але мене більше хвилює ось це, - вказала вона пальцем на човен. - Дерев'яний човен, на ньому немає жодних ознак технологій. Взагалі. І зараз вони ловлять рибу сітками із натуральних матеріалів.

—  Це ... це незвичайно, - сказав Фіск, - Може, ще одне поселення натуристів? Пам'ятаєш? - Запитав у Маарі Фіск, на що вона згідно кивнула.

Залишати просто так виявлене вони не збиралися. Каарла вирішила перевірити, що це за люди, і можливо навіть вийти з ними на контакт. Проїхавши ще близько кілометра нижче за течією, вона зупинила БТР у черговій ямі, в якій глибина була навіть понад сто метрів.

Після цього вона вивела розвідувальний дрон із відсіку для його зберігання, підняла у повітря. На поверхні, на відміну від попередніх двох днів, була спокійна сонячна погода, практично без вітру, це були не найкращі умови для розвідки, оскільки дрон був помітнішим. Хоча п'ятнадцятисантиметровий дрон був покритий спеціальною фарбою, завдяки якій знижувалася його помітність як в оптичному, так і в інших спектрах.

Підлетівши на відстань ста метрів, дрон завис вище рибалок на кілька десятків метрів. На зображенні був човен завдовжки близько восьми метрів. Судячи з зовнішнього вигляду, вона була зроблена з цільного стовбура.

Дуже копітка робота, особливо з огляду на те, що скрізь на ній були присутні сліди саме ручної обробки дерева. На борту човна було троє людей, усі вони були чоловіками близько тридцяти років, одягнені в незрозумілі шматки тканини, закручені навколо тіл.

Друга відмінна риса – велике татуювання у вигляді серпа на правій стороні обличчя. Ось тільки, було не зрозуміло, що означало це татуювання, тому що ні в базах Каарли, ні тим більше в базах БТР нічого про них не було. Самі чоловіки між собою не розмовляли, точніше, розмовляли, але за допомогою мови жестів та мукання це було досить дивно. Але тут узагалі все було дивно.

Дерев'яний човен, сітка з натуральних матеріалів, дерев'яні весла, татуювання, дивний одяг, мукання. Все це було дуже дивним та підозрілим.

Фіск відразу зрозумів, що Каарла має якусь здогадку, але вона не поспішала нею ділитися. Вираз її обличчя не змінилося, але ось емоції забарвилися в підозру та якусь невіру. Фіск ще погано розбирався в чужих емоціях, він взагалі тільки після пробудження став їх відчувати постійно, а не як раніше, в моменти емоційного напруження.

—  Треба простежити за ними, - сказала Каарла.

—  Думаєш, вони можуть вивести нас на безпечне місце? - Запитала Маарі.

— Можливо, але маю сумнів, що вони зможуть нам допомогти, ти сама повинна бачити, що вони не мають навіть голкометів. — сказала Каарла.

— Ти здогадуєшся про те, хто вони, — впевнено промовив Фіск.

—  Ти маєш рацію, здогадуюсь, але поки говорити не буду, хочу перевірити, - сказала дівчина, і направила дрон у бік берега. - Там сліди від витягування човна на берег, значить вони звідти.

—  Добре, але потім розповіси все, - сказав Фіск і просто відкинувся на крісло, спостерігаючи за зображення з дрону.

На березі справді були сліди від волочіння човна, а за десять метрів від берега, прихованими деревами, лежали ще два човни. Також від берега вглиб невисоких дерев йшла стежка. Вже через метрів чотириста ліс, що виріс уздовж річки, почав рідшати, а приблизно через кілометр і зовсім зійшов нанівець, і дерева замінили чагарники. Стежка ж вела далі, у бік териконів, що виднілися в парі кілометрів звідси.

Ось туди і попрямував дрон на своїй максимальній швидкості. Незабаром сенсори дрону виявили рух. І це виявилися люди, величезна кількість людей, які зараз займалися чимось на схилах териконів серед рідкісних заростей рослин. Зависнувши за п'ятдесят метрів над териконами, Каарла почала сканування. Через п'ять хвилин вдалося з'ясувати, що на поверхні знаходиться близько сорока людей, вони були чоловіками. Також у всіх на обличчі було те саме дивне татуювання у вигляді серпа. А ось усередині шахти рецептори фіксували кілька сотень біологічних об'єктів. Їх цілком могло бути й набагато більше, тому що рецептори фіксували лише на глибині до двадцяти метрів. Фіск, одразу після того, як побачив терикони, розпочав пошуки інформації по цій місцевості на картах. Виявилося, що близько п'яти сотень років тому тут видобували вугілля, яке використовується для синтезу графена, щоб будувати орбітальні ліфти. Проект закрили, так і не закінчивши, через те, що сталася велика аварія через обрив мононитки, внаслідок якої загинуло понад десять тисяч людей. Шахту, в якій добували вугілля, також прикрили.

Тепер тут офіційно нічого немає, окрім руїн стародавньої шахти. Але хлопець бачив перед своїми очима зовсім інше. Прямо зараз із шахти вийшло троє чоловіків, одягнених набагато краще, ніж решта. Вони були з двома татуюваннями серпів на обличчі.

Двоє схопили одного з робітників, потім потягли його до колоди, що знаходиться поруч із входом на шахту. Третій взяв палицю і почав бити робітника по спині та по дупі доти, доки не проступила кров від ударів. Найстрашніше, що все робилося в тиші, ніхто нічого не говорив, всі мовчали, навіть побитий лише кілька разів видав мукання і все. Побачене дуже не сподобалося всім, але Каарла вважала, що у неї мало інформації, і направила дрон у саму шахту.