Поліна Ендрі - Клянусь, я твоя, Поліна Ендрі

Гнів разом з болем і адреналіном беруть наді мною контроль. Я не витримую і хапаю зі столу книгу, і жбурляю нею батькові в голову. Він на автоматі відхиляється і книга з гучним дзвоном потрапляє у стелаж, щось розбивши.

- Джордж, не треба, - обережно втручається мама, стиснувши його плече. - Ти ж бачиш, у якому вона стані.

Батько дивиться на мене невідривно.

- Ти не гнівайся, на мене, дочко. Я тобі не ворог. Весь цей час ворогом для тебе був він, і я сподіваюся, що ти це нарешті зрозуміла.

Я жбурляю папери на стіл і кидаюся до мами, відчайдушно вчепившись у неї пальцями, немов у єдиний захист. Хоча чому ніби?

- Мамо, я хочу виїхати звідси. Будь ласка, давай поїдемо звідси, - мій голос зривається на кожній голосній, з моїх губ виривається благання і дикий розпач.

Мама обіймає мене і заспокійливо гладить по спині. Вона не відповідає. Я міцно притискаюся до її плеча, не в змозі взяти себе в руки, і тільки важке пронизливе поколювання між лопатками говорить мені про те, що він дивиться на мене.

- Поїдемо, - лунає твердий голос батька. - Але перед цим треба закінчити одну маленьку справу.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно