Теодор Драйзер - Стоїк, Теодор Драйзер

багато запитань, що, якби вона відверто на них відповіла, могли б мати для неї сумні наслідки, але, оскільки вона не стала цього робити, все закінчилося тим, що королева висловила бажання ще побачитися з нею в Лондоні. Як сказала королева, вона сподівається, що Береніс матиме час для того, аби бути присутньою на найближчому прийомі при дворі. Люб’язність королеви сильно здивувала Береніс і разом з тим зміцнила її віру у свої сили і в те, що вона здатна досягти багато чого, якщо захоче.

Що ж до Стейна, то його бажання домогтися взаємності від Береніс після цього прийому значно зросло. Натомість посилилися і побоювання Ковпервуда щодо можливого впливу Стейна на Береніс.

Але ще більший привід для хвилювання чекав на нього у номері готелю в Лондоні. Це був лист від Ейлін, надісланий перед її від’їздом до Нью-Йорка, в якому йшлося:

«Нарешті я довідалася правду про своє принизливе положення у стосунках між Толліфером і тобою. Ти найняв цього лакея, щоб позбутися мене і мати свободу продовжувати своє звичне розпусне життя. Яка винагорода за мою багаторічну відданість! Але можеш не турбуватися — тепер ти вільний. Розважайся зі своїми повіями, де і коли тобі завгодно. Я сьогодні ж їду з Парижа до Нью-Йорка, де нарешті буду вільна від твоїх зрад й твоєї розпусти. Навіть не думай їхати за мною, бо інакше я притягну тебе і тебе коханок до суду і викрию тебе у всіх лондонських і нью-йоркських газетах. Ейлін».

Прочитавши це, Ковпервуд надовго задумався, розмірковуючи про можливі наслідки й негаразди цього суворого звинувачення. Найрозумнішим йому здавалося негайно повернутися до Нью-Йорка і зробити все можливе, аби уникнути публічного скандалу. Адже це тісно пов’язане з ситуацією Береніс. Якщо Ейлін здійснить свої погрози, це сильно вдарить по майбутньому Береніс. А цього не можна допустити ні за що в світі.

Тож насамперед Ковпервуд попрямував до Береніс, яка саме перебувала у веселому, сповненому честолюбних планів настрої. Але коли він розповів їй про останній випад Ейлін та її погрози, він одразу зрозумів по тому, як змінився вираз її обличчя, наскільки серйозною для неї виглядає справа. Спершу її зацікавило, що змусило Толліфера зізнатися Ейлін про свою роль.

— Адже він міг просто промовчати, — стурбовано сказала вона.

— Ти не знаєш леді Ейлін, люба, — іронічно відповів Ковпервуд. — Вона не з тих, хто обдумує проблеми і намагається передбачити наслідки. Ні, вона одразу дає волю гніву і цим радше шкодить, ніж допомагає, собі та іншим. Вона може так розлютуватися, що змусить будь-кого до зізнання на лихо для обох. Єдиний вихід, який я бачу зараз, це повернутися до Нью-Йорка найшвидшим пароплавом і, можливо, мені вдасться випередити її. Я вже телеграфував Толліферу, щоб він негайно приїхав до Лондона, адже якщо він продовжуватиме працювати на мене, мені легко буде домовитися з ним, щоб він мовчав. Можливо, ти також можеш щось запропонувати, Беві?

— Я згодна з тобою, Френку. Я думаю, тобі слід якомога швидше повернутися до Нью-Йорка і спробувати втихомирити її. Після того як ти поговориш із нею, вона, імовірно, зрозуміє, що скандалами їй нічого не добитися. Адже вона, звичайно, і раніше знала про мене, і не тільки про мене, — іронічно додала Береніс. — І ти, звісно, можеш про це їй нагадати. Зрештою ти не зробив їй нічого поганого. Як і Толліфер. Насправді, ти дав їй найкращого гіда для паризьких розваг, якого тільки можна знайти. Крім того, можеш пояснити їй, що твої справи тут не залишали тобі жодної вільної хвилини. Врешті-решт, мені здається, все це має хоч якось пом’якшити її. В газетах тільки й пишуть про твою діяльність, про твої успіхи.

Усі ці мудрі поради не пройшли повз вуха Ковпервуда. Єдине лихо в тому, зауважив він, що їхати доведеться йому, а не Стейну.

— Не тривожся, любий, — заспокоїла його Береніс, — ти надто видатна людина, щоб спіткнутися на цьому. Я переконана, що ти повернешся з перемогою, як завжди. І ти знаєш, що я буду з тобою весь час.

І вона оповила його шию руками і з глибоким почуттям заглянула йому в очі.

— Якщо так, то я знаю, що все буде гаразд, — упевнено сказав Ковпервуд.

Розділ 54

Перш ніж відплисти до Нью-Йорка, Ковпервуд поговорив з Толліфером, який запевнив, що особисто невинний у цій ситуації і що він сам і рота не розкрив, і так само надалі говоритиме лише те, що бажано містерові Ковпервуду.

За п’ять днів Ковпервуд зійшов на берег у Нью-Йорку, де ціла армія репортерів засипала його питаннями, яких вистачило б на невеликий довідник. Приїхав він знову за грошима, щоб скупити нові лінії лондонського метрополітену, чи для того щоб позбутися залишків американської трамвайної мережі? Які картини він придбав у Лондоні? Чи правда, що він щойно заплатив сімдесят вісім тисяч доларів за «Вогні на Темзі» Тернера? І чи вірно, що він погодився заплатити одному художникові двадцять тисяч доларів за свій портрет, а коли портрет був закінчений, послав йому не двадцять, а тридцять тисяч? А також: що він тепер думає про вміння англійців вести справи?

Усе це переконало Ковпервуда, що в той час як інтерес до нього як до публічної людини зростає, ніяких натяків на скандал поки що немає. Тому цього разу він з більшою, ніж зазвичай, готовністю відповідав на запитання, принаймні на тих з них, на які міг дипломатично відповісти без шкоди для себе.

За його словами, справи в Лондоні йдуть гладко. Більше того, він може не без підстав пишатися своїми досягненнями, оскільки до січня 1905 року він розраховує електрифікувати й здати в експлуатацію лондонський метрополітен. Буде прокладено сто сорок миль залізничних колій, а капітал компанії складе вісімдесят п’ять мільйонів доларів. Чистісінька правда, що він будує найбільшу у світі електростанцію, і коли вона буде готова, Лондон матиме найкращий метрополітен у світі. Що ж до англійців, то, як він стверджував, їх ставлення до таких великих проектів, як його, прихильніше, ніж в Америці; тобто англійці, схоже, розуміють значення масштабних програм з будівництва, і якщо вже вони надають концесію, то не на якийсь обмежений строк, а навічно,