Володимир Нефф - Перстень Борджія, Володимир Нефф

А проте я не наполягаю на такій гостині і своє ув’язнення вважаю незаконним і безпідставним, бо ні на землі Франції, ні деінде я не вчинив нічого протизаконного, а якщо й маю на думці виконати щось суперечне з сухою літерою параграфів, то це, доки я не здійсню свій намір, виключно моя особиста справа. Протестуючи проти насильства, вчиненого супроти мене, до якого приєднались і ви, я заявляю, що накиваю п’ятами при першій же нагоді.

На мушкетерів його мова справила вельми приємне враження.

— На чужинця, який розмовляє по–французькому так, що його мову ледь можна відрізнити від італійської, ви дійсно справжній gentilhomme[33], людина честі, — сказав капітан де Тревіль. — Але нічого не вдієш, за цих обставин ми муситимемо…

Він на хвильку замислився, закручуючи вус, тоді закінчив:

— Звернути на вас пильну увагу.

— Дякую вам за поміркованість і поблажливість, — мовив Петр, усміхаючись.

— Не всміхайтеся, пане, — зауважив де Тревіль. — Коли королівський мушкетер каже, що зверне на когось пильну увагу, в цьому немає поміркованості й поблажливості. Погляньте.

Він витяг пістоль, підкинув у повітря мідну монетку й вистрілив. Монетка, в яку влучила куля, не впала на землю, а врізалась у кору старого платана, що ріс посеред двору ратуші.

— Непогано, — сказав Петр.

Капітан де Тревіль кивнув на своїх кадетів.

— А зараз, панове, ваша черга показати, що ви вмієте. Хлопці — їх було дев’ятеро — стали в ряд із пістолями

в руках.

— Чи можна мені замість мідяка вистрелити в мідний ґудзик? — запитав один з них.

Капітан де Тревіль здивувався.

— Чому?

— Бо я зовсім не маю грошей, — сказав кадет, усміхаючись від вуха до вуха. Це був високий юнак, кремезний, але з ніжним, як у панни, обличчям і гарними світло–блакитними очима.

— То нехай вам хтось позичить, — мовив капітан.

— Боюся, що я вже вичерпав увесь кредит у моїх приятелів, — відповів кадет.

Насуплений капітан подав кадетові мідяк.

— На сьогоднішній вечір я замовив у «Червоній корчмі» у В’єні баранячу печеню, кращої за яку не готують в усій Франції, — зауважив капітан. — Якщо не вцілите, Арманде, будете лише слину ковтати. Ну, панове, до діла.

Кадети підкинули свої мідяки і залп із дев’яти пістолів пролунав мов грім. Із дев’яти монет упала на землю лише одна.

— Жан–Поль, Жан–Поль, я найменше сподівався, що саме ви так осоромите мене, — гірко мовив капітан де Тревіль.

— Але ж ви знаєте, mon capitaine, що в мене пошкоджена права рука, — відповів Жан–Поль, упертий з вигляду хлопець із міцним випнутим підборіддям.

— Не треба було її пошкоджувати, а коли так уже сталося, слід було стріляти лівою, — сказав де Тревіль і обернувся до Петра. — То що ви на це, пане?

— Теж непогано, — відповів Петр.

— Здасться, ми не справили на вас особливого враження, — зауважив де Тревіль.

Петр, почувши добре знайомий йому голос Спокусника, що нашіптував спробувати неможливе, відповів:

— На жаль, дійсно не справили. Я, демонструючи стрілецьку майстерність, завжди влучаю в дві монети водночас.

— Це неможливо, — вражено сказав де Тревіль.

— Кажете, що це неможливо, а я, беззбройний в’язень, не можу переконати вас у протилежному, — мовив Петр.

Пан де Тревіль, вагаючись, посмикав себе за борідку, тоді, витягши з кишені дві монетки, відповів:

— Панове, подайте йому два пістолі, нехай покаже, що вміє. Це, чесно кажучи, не порушення приписів, бо у службових інструкціях не сказано, що начальник ескорту не має права давати ув’язненому набиту вогнепальну зброю; їх авторам така дурниця, мабуть, навіть не спала на думку.

Петр старанно вибрав два пістолі, з тих, які йому навперебій пропонували кадети, що були у захваті від такої несподіваної розваги, затиснув їх у правій долоні, а лівою підкинув монетки якомога вище. Коли вони ще летіли вгору, він перекинув один з пістолів у ліву руку, вистрелив із обох нараз і монетки, в які влучили кулі, розплющились об стіну ратуші. А кадети на очах у нажаханих писарів і слуг магістрату, які обліпили вікна на звуки пострілів, кинулись на Петра і з диким вигуком «браво» підняли його на плечі й понесли довкола площі, горлаючи задерикувату мушкетерську пісню:

D’un pied je fais trembler la terre, Et pour me rendre égal aux dieux, Je veux escalader les cieux. Pour y produire mon tonnerre.

Що в приблизному перекладі означає:

Ех, як тупну я ногою, увесь світ стихає, І щоб буть одним з богів, Видерусь на небосхил, І громовий гуркіт мій звідти залунає.

Далі капітан де Тревіль забрав Петрове майно, в тому числі й черес, набитий золотом, і коли слуга привів зі стайні осідланого Петрового коня, всі скочили в сідла.

— Вперед на В’єн, щоб не пересмажилася наша печеня у «Червоній корчмі», — скомандував капітан.

І вони рушили.

Коли ескорт проминув головну браму Валанса й подався на північ вузькою кам’янистою дорогою, що звивалася між річкою і схилами, порослими соснами й дубами, капітан де Тревіль запитав Петра, котрий їхав праворуч від нього:

— Ви граєте в piquet