Жюль Верн - П'ятнадцятирічний капітан

Власне, ця загороджена частоколом ділянка мала в діаметрі майже цілу милю. Дерева, кущі, декілька струмочків, бараки, курені, хатини – всього цього було більш ніж достатньо для пошуків всіляких рідкісних комах, які могли якщо не збагатити, то принаймні ощасливити кузена Бенедикта. І він дійсно зловив кілька комах і так старанно вивчав їх неозброєним оком, що мало не втратив зір, але врешті-решт поповнив свою дорогоцінну колекцію, а, окрім того, встиг впорядкувати подумки план фундаментальної праці про африканських комах. Якби йому ще вдалося знайти якогось нового жука і присвоїти йому своє ім’я, годі було бажати більшого.

Якщо маєток Алвіша був достатньо великим для вчених прогулянок кузена Бенедикта, то маленькому Джеку він здавався величезним. Йому дозволяли вільно бігати повсюди. Однак, малюк не шукав задоволень, настільки властивих його віку. Він рідко покидав матір, яка не любила залишати його одного і весь час боялася якогось нещастя. Джек часто говорив про батька, якого він так давно не бачив. Він просив якнайшвидше повернутися до тата. Він розпитував матір про стару Нен, про свого друга Геркулеса, про Бата, Актіона, Остіна і про Дінго, який також покинув його. Він хотів побачити свого приятеля Діка Сенда. Вразливу дитячу душу переповнювали щасливі спогади і він жив виключно ними. Однак, у відповідь на допити сина місіс Уелдон лише притискала його до себе, вкриваючи поцілунками. Єдине, що вона могла зробити, – не плакати при ньому.

Однак місіс Уелдон не могла не помітити, що під час переїзду від Кванзи до Казонде з нею поводилися зовсім непогано і ніщо не вказувало на наміри змінити таке ставлення до неї тут, у маєтку Алвіша. У факторії жили лише ті невільники, які обслуговували самого работорговця. Всі інші були «товаром» і жили в бараках на площі, де їх і забирали покупці. Нині склади репалися від запасів різних тканин і слонової кістки; тканин, які Алвіш обміняє на невільників у внутрішніх областях Африки, і слонової кістки, яку продадуть на головних ринках континенту для вивозу в Європу.

Отож, у факторії мешкало небагато людей. Місіс Уелдон із Джеком займали окрему хатину, кузен Бенедикт – іншу. Зі слугами работорговця вони не зустрічалися. Снідали вони за одним столом. Годували їх добре: козлятиною, бараниною, овочами, маніокою, сорго та місцевими фруктами. До місіс Уелдон приставили Халіму, молоду невільницю: ця дикунка прикіпіла до неї і, як тільки вміла, проявляла свою відданість, без сумніву дуже щиру.

Місіс Уелдон майже не бачила Алвіша, який мешкав в головній будівлі факторії, і зовсім не бачила Негоро, який жив десь в іншому місці. Незрозуміла відсутність Негоро дивувала і водночас непокоїла місіс Уелдон.

«Чого він хоче? Чого чекає? – питала вона себе. – Навіщо він привіз нас в Казонде?»

Так минули п'ять днів після прибуття в Казонде каравану Ібн-Хаміса: два дні до похорону Муані-Лунга і три дні після них.

Незважаючи на власні прикрощі та турботи, місіс Уелдон не могла забути про те, що її чоловік напевне охоплений відчаєм, адже ані його дружина, ані його син не повернулися до Сан-Франциско. Він не міг знати, що його дружина прийняла фатальне для себе рішення піднятися на борт «Пілігрима», і, ймовірно, припускав, що вона приїде на одному із океанських пароплавів. Однак, ті пароплави прибували в порт Сан-Франциско регулярно в призначений час, проте ані місіс Уелдон, ані Джека, ані кузена Бенедикта на них не було. Окрім того, вже час і для «Пілігрима» повернутися в Сан-Франциско. Але він не з'являвся і, не отримуючи від нього жодних звісток, Джемс Уелдон, вочевидь, вніс цей корабель до списку зниклих. Якого потрясіння зазнає він того дня, коли отримає повідомлення від своїх оклендських кореспондентів, що місіс Уелдон виїхала з Нової Зеландії на борту «Пілігрима»! Як діятиме містер Уелдон? Він, звичайно, не погодиться з думкою, що його дружина та син загинули в морі. Однак, де він їх шукатиме? Звичайно, на тихоокеанських островах і, можливо, на узбережжі Південної Америки. Але він ніколи не здогадається, що його дружина та син могли потрапити до похмурої Африки!

Так міркувала місіс Уелдон. Але що могла вона зробити? Тікати? Як? За кожним її рухом стежили. А, окрім того, бігти означало заглибитися в цей густий ліс, свідомо піти назустріч небезпеці при спробі подолати шлях до узбережжя довжиною більше двохсот миль!

І все ж місіс Уелдон готова була ризикнути, якщо ніякої іншої можливості повернути собі свободу не буде. Але перш ніж прийняти рішення, вона хотіла дізнатися про наміри Негоро.

І вона, зрештою, дізналася.

Шостого червня, за три дні після похорону короля Муані-Лунга, Негоро зайшов до факторії, де він жодного разу не з'являвся з часу свого повернення, і попрямував до хатини своєї полонянки.

Місіс Уелдон була сама: кузен Бенедикт здійснював чергову наукову прогулянку, маленький Джек під наглядом Халіми бавився у межах факторії.

Негоро штовхнув двері хатини, увійшов і сказав без жодної передмови:

– Місіс Уелдон, Тома та його супутників продано работорговцю із Уджіджі.

– Нехай допоможе їм Господь! – промовила місіс Уелдон, витираючи сльозу.

– Нен померла дорогою. Дік Сенд загинув…

– Нен померла! І Дік! – скрикнула місіс Уелдон.

– Так, це справедливо, що ваш п'ятнадцятирічний капітан заплатив своїм життям за вбивство Гарріса. Ви сама в Казонде, місіс Уелдон, зовсім сама і знаходитеся цілком у владі колишнього кока з «Пілігрима». Зрозуміло?

На жаль, Негоро говорив правду навіть про те, що стосувалося Тома та його товаришів. Старий негр, його син Бат, Актіон та Остін напередодні покинули Казонде з караваном работорговця з Уджіджі, навіть не отримавши можливості побачитися з місіс Уелдон, навіть не знаючи, що вона знаходиться в Казонде, у факторії Алвіша. Вони вже прямували до області Великих озер. Перед ними простягнувся шлях, довжина якого вимірювалася сотнями миль; не багатьом людям вдалося подолати його і мало кому пощастило повернутися.

– Ну що ж… – прошепотіла місіс Уелдон і мовчки спрямувала погляд на Негоро.

– Місіс Уелдон, – відривчасто заговорив португалець, – я міг би помститися вам за всі приниження, що я їх зазнав на «Пілігрімі». Втім, я готовий задовольнитися смертю Діка Сенда! Тепер я знову стаю купцем і ось які маю плани на вас…

Місіс Уелдон продовжувала мовчки дивитися на нього.

– Ви, – продовжував Негоро, – ваш син і цей дурень, який ганяється за мухами, зрозуміло, становите комерційну цінність, чим я і маю намір скористатися. Коротше кажучи, я