Аркадій Фідлер - Маленький Бізон

В резервації я вчився в школі, організованій при місії. Мені пощастило: я був здібним учнем, і вчителька вирізняла мене з-поміж усіх. Через кілька місяців я вже знав багато англійських слів, трохи читав і знав Фредів буквар напам'ять. Крім читання, письма та лічби, нас, хлопців, учили обробляти землю. Чоловіки нашого племені ніколи не рилися в землі, це була виключно жіноча праця. Через те ми теж соромилися махати лопатою. Коли біля шкільного городу проходив старий воїн і бачив, як ми працюємо, ми ладні були крізь землю провалитись.

Після того як я провчився два роки в підготовчій школі, агент резервації одержав наказ — надіслати двох здібних учнів до Карлислу в Пенсільванії — де був інтернат із школою для індійських дітей всіх племен. Обрали мене. Другого учня ще не визначили. Карлисл містився в Сполучених Штатах, але між урядами Канади й Сполучених Штатів була домовленість про те, що туди надсилатимуть також учнів з Канади.

— Хочеш виїхати звідси і вчитися далі? — запитав мене агент в присутності моїх батьків.

Це означало, що мені доведеться покинути рідних, може, на кілька років.

— Хочу, — відповів я, — але з братом Міцним Голосом…

Це було неможливо, вже хоча б тому, що Міцний Голос не хотів покидати рідного краю. Брат мій став міцним, дужим юнаком. Мало було в нашому племені таких досконалих їздців і стрільців, як він, але наука його не вабила.

Розмова з агентом відбулася напровесні, а до Карлислу я мав виїхати лише восени. Тим часом наприкінці весни цього року в північних лісах над рікою Саскачеван почали назрівати криваві події, такі великі, що навіть далекий їх відгомін, проникаючи до резервації, збуджував у нас небувале хвилювання й нові надії.

Одного дня з'явився в резервації мандрівний торговець, французький метис з місцевості Прінс-Альберт в провінції Саскачеван. Там, над рікою тієї ж самої назви, жило багато метисів. Як завжди, торговець мав у саквах всього потроху на продаж: дешеві матерії, нитки, намисто, різні масті і ще такі ж самі дрібниці.

Поволі проходячи між нашими хатами, — а ми тепер жили в нужденних хатах, збитих з дощок, — метис випадково натрапив на Міцного Голоса. Поблизу нікого не було. Торговець підійшов до брата й спитав:

— Скажи мені щиро, юначе, як тут у вас? Ви задоволені?

— Ні! — відрубав брат рішуче.

— Я б хотів поговорити з людьми, про яких ти знаєш, що вони найбільш незадоволені. Це можливо?

Міцний Голос відчув хвилюючу пригоду. Метис не був схожий ні на зрадника, ні на донощика.

— Чом неможливо? — відповів брат.

— То поклич кількох товаришів, яким ти довіряєш. Ми зустрінемося за годину он там, за пагорком. Добре?

— Добре.

— Тільки дивись, — це треба зберегти в таємниці. Щоб ніхто про це не знав. Добре?

— Добре.

За годину нас восьмеро зібралося за пагорком. Найстарший був Червоний Лось — тридцятирічний воїн, наймолодший — я. Метис вже чекав. Коли він мене побачив, в нього трохи витяглось обличчя. Він не міг приховати свого незадоволення.

— Чи не занадто він молодий, цей пуцьверінок?

— Молодий, але найкращий учень у школі! — став на мій захист Міцний Голос. — Цей і пари з уст не пустить, коли йому накажуть. Я за нього ручуся.

Всі гостро глянули на мене, наче хотіли перевірити, чи зумію я зберегти таємницю. Аж мені кров ударила в обличчя.

— Нічого не вдієш, якщо вже прийшов, нехай залишається, — згодився метис.

Тут він переказав нам свої новини. Вони страшенно схвилювали нас. Говорив він каліченою англійською мовою, яку ми всі вже розуміли.

На півночі кипіло. От-от мав вибухнути бунт. В неозорих лісах над середньою і нижньою течією ріки Саскачеван споконвіку жило багато французьких метисів. Це були нащадки французів, які прибували сюди протягом останніх двох століть і одружувалися з місцевими індіанками.

Останнім часом в цей край вдерлися білі колоністи із сходу. Вони безжалісно виганяли місцеву людність, позбавляли їх всяких прав. Метиси, існування яких стояло під загрозою, вирішили боротися з загарбниками. Щодня могло вибухнути повстання — і ця частина Канади, від Скелястих гір до Вініпегу, опинялася у вогні війни.

Коли торговець замовк, залягла тиша. За хвилину обізвався Червоний Лось:

— Кажеш, кожного дня може вибухнути повстання — і навіть скрізь?

— Скрізь.

— Ти ж говориш тільки про метисів.

— Я маю на увазі також і північні племена індійців. Вони так страждають, що їм вже несила чекати далі.

— Але що, власне, ми, чорноногі, повинні робити? — причепливо запитав Червоний Лось, обводячи прибулого недовірливим поглядом. — Чого ти від нас чекаєш? Хочеш, щоб ми кинулися зараз на цих білих отут — та щоб нам дали по голові?

— Sacre Dieu![12] — вигукнув метис. — Поки що вам нічого не треба робити! Ви тільки повинні знати, що готується. Повинні бути пильні, щоб очі й вуха ваші були відкриті на те, що діється в Саскачевані. І лише коли настане слушна хвилина, і ви схочете скинути ярмо — будьте готові вдарити.

— А як же ми вгадаємо оту