Джеймс Дашнер - Випробування вогнем

Газ.

Втома. Біль. Тіло виснажене.

Томас вдихав газ.

Нічого не міг вдіяти.

Яка… втома…

У грудях… млоїть…

Тереза… Чому все мало закінчитися так?

Втома…

Згасаючою свідомістю Томас відчув, як голова буцнулася об підлогу.

Зрада.

Яка…

Втома…

Томас не зрозумів, живий він чи мертвий, але почувався як у дрімоті. Ніби й при тямі, а все затягує серпанок. І знову Томас ковзнув у черговий сон-спогад.

Томасу шістнадцять. Перед ним Тереза і якась незнайома дівчина. І Арис.

Арис?

Усі троє понуро дивляться на Томаса. Тереза плаче.

— Треба йти, — каже Томас.

Арис киває.

— Спершу Стир, а потім Лабіринт.

Тереза тільки й витирає сльози.

Томас тисне руку Арисові, а потім — невідомій дівчині.

А тоді Тереза, схлипуючи, міцно обіймає його. Вона схлипує, і Томас усвідомлює, що теж плаче. Від його сліз Терезині коси мокріють, а він міцніше притискає її до себе.

— Нам час іти, — квапить Арис.

Томас дивиться на нього. Зволікає. Хоче насолодитися останньою миттю обіймів з Терезою. Останньою миттю при повній пам’яті. Колишніми вони ой як нескоро стануть.

Тереза поглядає на Томаса знизу вгору.

— У нас все вийде. Обов’язково вийде.

— Знаю, — каже Томас. Від туги болить усе єство.

Арис відчиняє двері й жестом запрошує Томаса йти за ним. Томас рушає, але обертається, щоб востаннє поглянути на Терезу. Старається дивитися обнайділиво.

— Побачимося завтра, — каже він.

Це таки правда, і це болить найбільше.

Сон розтанув, і Томас провалився в найтемніше забуття в своєму житті.

Перешіптування в темряві.

Ось що почув Томас, коли отямився. Тихий, але різкий шепіт, немов наждаком по барабанних перетинках. Жодного слова Томас не зрозумів. Було дуже темно, і він не відразу помітив, що лежить з розплющеними очима.

Під щокою відчував тверде і холодне. Підлогу кімнати. Томас не поворухнувся, не зрушив ані на дюйм відтоді, як знепритомнів від газу. Дивно, але голова не боліла. Взагалі нічого не боліло. Усім тілом розливалася ейфорія свіжості, аж у голові запаморочилося. Чи, може, Томас просто зрадів, що досі живий?

Він сів і роззирнувся: марно, в непроглядній пітьмі не майне навіть слабкий промінчик світла. Що ж сталося з зеленавим сяйвом, що линуло від дверей, які зачинила Тереза?

Тереза.

І враз зникла ейфорія. Він пригадав, як вона вчинила. Хоча…

Томас не помер. Якщо тільки загробне життя не починається з моторошної темної кімнати.

Він зачекав, поки розум остаточно прокинеться і запрацює. Тоді звівся на ноги і почав обмацувати стіни: металеві, вкриті виступами з дірочками. Ще стіна, четверта, гладенька як пластик. Томас нікуди не перенісся, а, як і раніше, перебував у тій самій невеликій кімнаті.

— Агов! — затарабанив він у двері.— Є там хто?

Думки закружляли. Спогади-сни… тепер їх декілька, все відразу не перетравиш, і стільки питань! Розум поступово зосередився на тому, що першим згадалося під час Переміни. Томас — частина планів «БЕЗУМУ», частина проекту. Вони з Терезою були близькими — були найкращими друзями. І все, що робилося, робилося з найкращими намірами. Робилося з великою метою.

Щоправда, тепер Томасові все видавалося не таким уже й ідеальним. У душі вирували гнів і сором. Чим можна виправдати те, що вони робили? Що «БЕЗУМ» — тобто вони самі — накоїли? Хоч Томас і вважав себе дорослим, але ж насправді всі вони — діти. Діти! Томас сам собі став осоружний. Він і сам не знав, коли настав цей переломний момент, але щось у ньому надломилося.

А ще ж Тереза… Як міг він до неї щось відчувати?

Аж тут щось клацнуло, засичало, обриваючи нитку роздумів.

Двері повільно відчинялися. За ними, в блідому промінні світанкового сонця, стояла Тереза. Заплакана, вона кинулася на шию Томасові, притулилася обличчям.

— Мені так шкода, Томе, — промовила вона, розмазуючи сльози. — Вибач, вибач, вибач. Якби ми не виконали вказівок, тебе могли б убити. Пробач, Томе!

Томас не відповідав, не міг змусити себе обійняти Терезу у відповідь. Зрадниця. Табличка біля спальні, розмови людей зі снів… Шматочки пазлу поступово ставали на місце. Здається, Тереза знову намагається його обдурити. Табличка попереджала: Терезі не можна вірити. Те ж саме підказувало й серце: пробачати її не можна.

Але щось у Томасовій душі підказувало, що зрештою Тереза дотрималася обіцянки. І кривдила Томаса проти власної волі. І в