Джеймс Дашнер - Випробування вогнем

Ще крок. Другий. Ось Арис стоїть ліворуч, усього за декілька футів; Тереза за спиною, кімната зі сріблястими стінами й отворами в них — попереду.

Зупинившись, Томас подивився на Ариса.

— Пам’ятаєш, як спливала кров’ю Рейчел? — Томас зробив свою ставку.

Приголомшений, Арис на мить розгубився. Томас тільки на те і чекав: кинувся на хлопця і лівою рукою вибив ножа, а правою врізав під дихало, аж Арис гепнувся на підлогу, відчайдушно хапаючи ротом повітря.

Скреготнув метал об камінь, і Томас не встиг буцнути Ариса ногами, як збирався. Озирнувшись, Томас побачив, що Тереза вхопила спис. Якусь мить вони дивилися одне одному в очі, й тут дівчина кинулася в атаку. Томас не встиг затулитися, як ратище списа врізалося йому в скроню, аж з очей іскри посипалися. Томас гримнувся на землю і, сподіваючись не знепритомніти, відповз навкарачках.

Тереза з криком вдарила його списом по тімені. Хлопець знову впав; по волоссю на скроню потекло щось тепле. Голова лускала від болю, наче в мозок увігнали лезо сокири. Біль розлився по всьому тілу, викликаючи нудоту. Томас перекинувся горілиць і побачив, що Тереза знову замахнулася списом.

— Іди в кімнату, Томасе, — засапано звеліла вона. — Іди, або я битиму тебе, поки ти не вирубаєшся чи не спливеш кров’ю.

Доти Арис уже оговтався і, зіп’явшися на ноги, підійшов до Терези.

Зненацька Томас хвицнув їх по колінах, і вони з криками попадали одне на одного. Від натуги по всьому тілу прокотилася хвиля страшного болю, в очах спалахнули білі іскри, світ закрутився. Перекинувшись на живіт, Томас підсунув під себе руки, але не встиг підвестися і на кілька дюймів, як на нього впав Арис і почав душити.

— Ти ввійдеш у цю кімнату, Томасе, — прохрипів новачок йому у вухо. — Терезо, допоможи!

Сили опиратися більше не було. Його стільки разів били по голові, що м’язи у всьому тілі ніби обм’якли — у мозку не залишилося енергії контролювати їх. Тереза підхопила хлопця під пахви і потягла до відчинених дверей, а Арис підштовхував, не даючи можливості брикатися. У шкіру впивалося гостре каміння.

— Не треба, — прошепотів Томас, впадаючи у відчай. Від кожного слова нервові закінчення сіпалися від болю. — Прошу…

Він бачив лише спалахи білого на чорному тлі. Струс. У Томаса тяжкий струс мозку.

Він майже не відчував, як його перенесли через поріг. Як Тереза склала йому руки, переступила через нього і допомогла Арисові підтягнути його ноги так, щоб Томас лежав обличчям до стіни. У нього не було сили навіть глянути на них.

— Ні,— вичавив він ледве чутно. Перед очима постала картина Вигнання — коли збожеволілого Вена виштовхнули в Лабіринт. Здавалося б, не час згадувати про страту, зате нині Томас на власній шкурі відчув, як воно було Вену в ті останні миті перед зачиненням Брами.

— Ні,— повторив Томас так тихо, що його ніхто не почув. Боліло все тіло — від маківки до кінчиків пальців на ногах.

— От упертюх! — вигукнула Тереза. — Сам собі життя ускладнюєш і заодно всім нам!

— Терезо, — прошепотів Томас і, переборовши біль, спробував зв’язатися з нею телепатично, хоча давно вже йому це не вдавалося.

«Терезо».

«Пробач, Томе, — відповіла вона йому подумки. — І дякую за цю жертву».

Томас не усвідомлював, що двері зачиняються, аж тут, коли в згасаючій свідомості пропливло останнє жахливе Терезине слово, вони з тріском захряснулися.

Внутрішній бік дверей так само світився зеленим, перетворюючи маленьку кімнату на моторошну, похмуру в’язницю. Томасу хотілося кричати, плакати, пускаючи шмарклі й скиглячи, ’ але занадто вже боліла голова. Біль свердлив череп, а очі ніби плавали в киплячій лаві.

Але крізь цей біль пробивався ще гірший — біль у серці від остаточної втрати Терези. Томас просто не міг дозволити собі плакати.

Лежачи на підлозі, він геть утратив лік часу. Здавалося, люди, які за всім оцим стояли, так і хотіли, щоб Томас опинився тут і в очікуванні кінця про все встиг подумати. Про те, як прохання Терези будь-що довіряти їй обернулося черговим брудним трюком дволикої зрадниці.

Минула година. Чи дві, чи три. Чи всього тридцять хвилин. Томас гадки не мав.

А тоді зачулося сичання.

У слабкому світлі було видно, як з отворів у стіні навпроти просочуються тонкі цівки диму. Попри страшний біль у голові, Томас огледів інші стіни. З усіх отворів струменів незрозумілий туман.

Сичання стояло, як у розворушеному зміїному кублі.

«То це кінець?» Після всіх пройдених тестів, після розгадки коду і страшних битв, Томас загине від якогось отруйного газу? Як безглуздо! Безглуздо. Він бився з гріверами й психами, пережив вогнепальне поранення й інфекцію… «БЕЗУМ»! Це ж вони врятували його, а тепер вони ж його й отруять до смерті?

Томас сів, скрикнувши від болю, й озирнувся в пошуках бодай чогось, що могло б…

Втома. Яка втома!

Дивне відчуття в грудях. Млоїть.