Ольга Токарчук - Гра на багатьох барабанчиках

Він опав на крісло, якийсь виснажений, заспокоєний обуренням.

— Чому про тварин говорять «приспати»? Адже їх умертвляють, — запитала вона, незадоволена.

— Людина вмирає, тварина засинає. Я не знаю, чому.

— Заснулі риби.

Він подумав, що повинен викинути тих риб з акваріума, але не хотів бачити їх знову. Потім, подумав.

— У собак є оті їхні ритуали, — сказав.

— Як і в людей.

— У собак це сильніше. Людська психіка може вивільнитися з таких ритуалів. Тварина на них приречена.

Він був задоволений, що в нього це так гарно вийшло.

— Приречена, — повторив знову, насолоджуючись звуком цього слова.

Вони мовчали, звернені одне до одного боком на коричневих кріслах, обличчями до вікна, прикритого картатими ковдрами. Потім вона сказала:

— Як же це було гарно… Пам’ятаєш, як він лягав на канапі, хоча знав, що йому не можна. Але лягав тільки тоді, коли ми сварилися, наче хотів звернути на себе увагу…

— А ще він лягав, коли ти виходила з дому, — додав він задоволено.

— Правда? Лягав? — вона не вірила.

— Я курив у кімнаті, так, одну цигарку за одною, і ти ніколи потім не знала. Курив, пив собі пиво, а Бобик лежав на канапі.

— А ти гадаєш, я не знала, що ти пив? Ясно, що знала. Просто дозволяла тобі. Вдавала, що не знаю. І про цигарки знала, не знала тільки, що він лежав на канапі.

Він раптом підвівся.

— У буфеті є пиво.

— О, що то, то ні, — вона посадила його змахом руки, а він слухняно сів. — На потім.

Він відчув, як на нього накочує хвиля злости.

— На яке потім? Ти що, зовсім тупа? Немає ніякого потім.

Вона, мабуть, не помітила його вибуху, бо спокійно продовжувала:

— Це вона його принесла. Сказала: або я, або собака. Пам'ятаєш?

Він із хвилину мовчав, ображений, аж нарешті задоволено сказав:

— Ти не знала, як повестися і що сказати. Вона подеколи вміла показати характер.

— Чому ти говориш в минулому часі? Думаєш, що щось? Що ти думаєш?

— Дай мені спокій, — він підвівся й пішов у свою кімнату. Зробив шпару між ковдрою і луткою і виглядав назовні. Усюди те саме. На вулицях нікого.

— Заслони негайно, ідіоте скінчений, ти ніколи нічого не навчишся… Хочеш, щоби тобі баньки випалило? — сказала вона, засунувши голову в його кімнату.

— Це мої баньки і моя кімната.

Вона вийшла. Він витягав рибок сачком, зробленим із панчохи. За хвильку мав їх там цілу купку.

Великі очі скалярій дивилися просто в стелю. Йому тремтіли руки, коли їхні маленькі хвости заплутувались у дірках сачка. Викидаючи їх в унітаз, заплющив очі.

— Може, вибухнув вулкан, і це вулканічний пил, який потрапив в атмосферу, — говорила вона з кімнати. — Тому так темно. Тоді не було би ніякого зараження, і можна було би вийти. Так нібито погинули динозаври.

Він щось буркнув.

— Нічого не росло, вони не мали їжі й здихали.

Раптом вони почули брязк розбитої шиби. Обоє завмерли. Він, нахилившись над унітазом, вона біля крісла.

— Що це було? — запитала пошепки.

— Мабуть, не всі сидять удома. Може, грабують нашу крамницю.

— Заберуть усю їжу. Хулігани. Дзвони в поліцію.

Він подивився на неї і постукав себе пальцем по лобі.

— Телефон не працює. — Але усе ж підійшов до дверей на сходову клітку і подивився через вічко. Потім обережно прочинив двері. Чути було голоси, які несла луна поверхами будинку.

— Я піду чого-небудь довідаюсь, — шепнув він їй, але вона схопила його за рукав і скривила лице, прагнучи затримати його цією гримасою.

Він висмикнув руку. Зник у темному прямокутнику дверей. Вона висунула голову назовні й слухала. Потім повернулася до кімнати і почала прибирати зі столу тарілки. Витягнула з банки квашений огірок і швиденько з'їла його. Сіла біля столу і тихенько сиділа, як статуетка. Він повернувся збуджений.

— Я запросив отих знизу, — сказав.

Вона схопилася за голову.

— Ну, й навіщо? Про що ми говоритимемо з ними?

— Вони зараз прийдуть.

Вона почала змітати зі столу окрушки й вигладила скатертину.

— Слава Богу, що газ ще є. Постав воду.

За хвилину гості зашелестіли у передпокої. Почувся тихий стук у відчинені двері. Сусід пропустив жінку вперед. Вони привіталися.

— …ський, — сказав сусід.

— …чик, — відповів господар.

— Стільки років ми живемо під вами і ніколи у вас не були. Добрий день.

— Проходьте, будь ласка. Зачинимо двері, — сказала вона.

Сусіди нерішуче стояли в коридорі, потім погодилися зайти до кімнати. Зайняли