Юрій Миколайович Щербак - Час великої гри. Фантоми 2079 року

пустили, що стало ще однією причиною її ненависті до Інді Голембієвської) відкрила перед Ерною величезні можливості у сферах людинознавства (вона називала це «шакалознавством») і квартирології (тобто науки, що вивчає невтомну діяльність людей з поліпшення умов проживання).

Уже у віці шістнадцять років Ерна Еріхівна, завдяки своїй енергії й вигадливості, стала процвітати на ринку житла, що дало їй можливість купити для власних потреб три квартири у різних районах Києва й піти від остогидлих батьків, які були неприємно вражені, відкривши, що їхня талановита Ерночка загартовувала свою невинну натуру блудом зі старим цапом, від якого смердить сіркою; батьки не розуміли, що саме вони випадково нагородили своє дитя неприродним набором хромосом, які терзали худеньке тіло Ерночки; три окремі квартири на вулицях Провідницькій, Пролетарській і Прорізній давали змогу Богошитській трахатися досхочу з широким контингентом клієнтів та колег; Вольф Ширка ніколи не дорікав улюбленій дівчині, навпаки — заохочував її допитливість, бо в момент злягання відкривалося багато людських таємниць, які цікавили Ширку. На жаль, Вольф страждав на професійне захворювання — хронічну астму викликану сіркою, — від чого дихав здушено, з присвистом, зі спазмами й змушений був постійно виїздити на лікування до Ірану, Пакистану, Сомалі. Щоб Ерночці не було самотньо і сумно, Ширка познайомив Богошитську зі своїм старим другом, генералом Юлієм Юліановичем Мережком. Обслуговуючи літнього, товстого коротуна, вічно заклопотаного своїми режимозахисними справами, Ерна, намагаючись вичавити з цього курдупеля хоч краплину сперми, з сумом думала, що всі молоді, гарні чоловіки не цікавляться нею, захоплюючись іншими — незбагненно вродливими, звабливими жінками, якими повнився Київ і яких так ненавиділа Богошитська. Єдиною відрадою для неї було відчуття своєї влади над усіма цими старими, хворими, битими життям чоловіками. Задовольняючи свої садомазохістські примхи, Ерна випитувала в своїх партнерів сокровенні таємниці — як люблять/ненавидять вони своїх дружин, що думають вони про верховну владу в Україні і як оцінюють останні мирні ініціативи гетьмана.

Завдяки розгалуженим бізнесовим і політичним зв'язкам Богошитська стала одним з найпоінформованіших агентів ДерВару, а завдяки дозволу (ба, навіть проханню) Ю. Ю. Мережка висловлювати будь–які антидержавні погляди (тобто говорити правду, на яку в цій країні мало хто зважувався) вона зажила неабиякої популярності в національно–революційних і ліберально–дисидентських колах Києва.

Доля подарувала їй зустріч з Василем Капраном (Волею), на той час одним з очільників НАРЕВ. Бажаючи купити конспіративну квартиру для зустрічей націонал–революціонерів, Капран звернувся до Богошитської. Події відбувалися в 2075 році, коли Капран, якому заледве виповнилося двадцять три роки і який вже вважався запеклим, невиправним ворогом гетьмана і його держави, остовпів, побачивши Ерну і вже в першій порожній квартирі на вулиці Пролетарській повзав біля її колін, забувши назавжди про Лесю — мрійливу однокласницю з Рівного, з якою ледве обмінявся цнотливим поцілунком… Ерна Богошитська пережила також щось подібне до душотрусу: вперше в її житті на неї звернув увагу чоловік молодий, навіть молодший за неї. Гарний, сповнений сил, овіяний славою революціонера.

З насолодою дивився Ю. Ю. Мережко записи Ерниних злягань, віддавань і нестримних, з зойками та лясканням гарапника, трахань з молодим бунтівником, сексуальна енергія якого становила значну небезпеку для держави: якщо її сублімувати в політичну дію, існуючий режим навряд чи вдасться врятувати. І ще одна істина відкрилася старому поліцеймейстеру: спостерігаючи збоку за любовними фортелями своєї агентки, якій присвоїв псевдо «Труппенфюрер», відчув огиду до брудної розпусниці і щось схоже на жаль до Василя Капрана. Доручив «вести» Богошитську одному з молодих перспективних офіцерів ДерВару на прізвище Чаленко. Власне, з подачі Чаленка Ерна Еріхівна, граючи на честолюбстві Капрана, вміло розпалювала його нехіть до старого керівництва НАРЕВ: посилилася гризня, зростали взаємна недовіра, звинувачення в приналежності до гетьманської агентури — і Василь Капран вийшов з НАРЕВ, організувавши ЛУК, де став єдиноосібним лідером. Його колег по організації націонал–революціонерів заарештували й вислали на каторжні роботи з сортування радіоактивних відходів на Чорнобильській АЕС.

Бізнес Богошитської процвітав: кожну квартиру що вона продавала VIP–персонам (а її офіс спеціалізувався саме на обслуговуванні VIPів), була обладнана таємними камерами спостереження: елітний будинок на розі Інститутської та Банкової, в якому жив Гайдук, не був винятком. Департамент внутрішнього моніторингу ДерВару, очолюваний Чаленком, швидко зростав, вимагаючи збільшення спостерігачів за житлом української еліти.

І тут трапилось неочікуване: влітку 2076 року з екранів ДерВару зникли Василь Капран та його Ліга Устима Кармалюка. Богошитська розгублено доводила Мережку і Чаленкові, що не розуміє, де подівся її коханий, що з ним сталося. Мережко, як людина потрійно підлої мудрості, не повірив «Труппенфюреру» — і мав рацію. Богошитська інтуїтивно зрозуміла, що режим Махуна ось–ось розвалиться, що при цьому її також не пощадять і що її коханий Василь буде знищений — тож, передбачивши хід історичних подій, до яких наближалася козацько–гетьманська держава, на кордонах якої вже нависала Чорна Орда, зробила все, щоб врятувати і себе, і свого улюбленого революціонера. Вона порадила Капрану пірнути, поки не пізно, в глибоке підпілля й купила йому нічим не прикметний будинок у Бучі, перервавши тимчасово з провідником ЛУК всі зв'язки. Щоправда, він міг знайти всі новини з життя процвітаючої ріелторки на сайті її офісу «Ерна» й подеколи подавати знаки свого існування, висилаючи на сайт зашифровані сигнали.

Мережко, який у червні 2077 року дістав страшного прочухана від гетьмана за невміння покласти край зухвалій діяльності ЛУК та Василя Капрана, лютував, вимагаючи від Ерни інформації про її коханого, але вона стояла на своєму: нічого, мовляв, не знаю, ніяких контактів з ним не маю і думати про нього забула.

Не забула.

Тим паче, що дійшли до неї чутки про прихильність Василя до однієї юної революціонерки, бойової подруги підпільника, — і ця звістка завдала жахливих душевних терзань Ерні Еріхівні, художня уява якої малювала содомістські картини гріховних утіх її коханого, від чого гормони ревнощів й ненависті спалювали кров чорнявої ріелтерки. Спробувала була знайти забуття в обіймах Чаленка, але те, що відбувалося між начальником департаменту ДерВару та його агенткою, навіть і траханням не можна було назвати, а — легким бряжчанням. Тільки вправи з гарапником приносили щемке задоволення. І все ж таки зближення Богошитської та Чаленка мало той позитивний результат, що Ерна Еріхівна переконала поліцейського полковника не заарештовувати Василя Капрана (Волю), на слід якого натрапили дерварівські нишпорки: благала Чаленка подумати про майбутнє.

Звичайно, молодий полум'яний революціонер Воля нічого не підозрював, перебуваючи в інших, патетичних вимірах, щиро віддаючи життя на боротьбу з тиранією: не здогадувався про роль Ерни Еріхівни, не розумів природу провалів, що переслідували конспіраторів, не міг уявити, з якою