Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

Його ти не повинен вбити,

Але й від смерти не рятуй.

Отже, я гадаю, що справді убив його.

Дженніфер. І ви кажете мені це! Мені в обличчя! Безсердечно! І ви не боїтесь?

Ріджон. Я лікар: я нічого не повинен боятися. В тому, що я доручив пацієнта Боннінґтонові, карного злочину нема. Може, й треба було б притягти до відповідальности, але цього ніхто не зробив.

Дженніфер. Я не це мала на увазі. Я хотіла сказати, Чи не боїтеся ви, що я задушу вас своїми власними руками?

Ріджон. Я такий безнадійний йолоп, Закохавшись у вас, що ваша погроза нітрохи не бентежить мене. До того ж, ви завжди згадували б про мене, коли б це зробили.

Дженніфер. Я завжди пам’ятатиму вас як маленьку істоту, що подбала убити велику людину.

Ріджон. Вибачте мені, але я досяг свого.

Дженніфер (зі спокійним переконанням). Ні! Лікарі думають, що вони тримають ключі життя й смерти, але не з їхньої волі все діється. Я не вірю, що це з вашої волі так сталось.

Ріджон. Може, й ні. Але я мав намір так зробити.

Дженніфер (дивиться на нього здивовано, але без жалю). І ви подбали про те, щоб знищити те чудове прекрасне життя просто тому, що заздрили, що він мав жінку, від якої ви ніколи не могли сподіватися собі співчуття.

Ріджон. Яка цілувала мені руки, яка вірила мені. Яка говорила мені, що дружба її лишиться до смерти.

Дженніфер. І яку ви зрадили.

Ріджон. Ні. Яку я порятував.

Дженніфер (м’яко). Прошу вас, докторе, від чого?

Ріджон. Від страшного розчарування. Від свідомости, що ваше життя змарновано.

Дженніфер. Але яким чином?

Ріджон. То байдуже. Я вас порятував. Я був вам найкращий друг, якого ви будь-коли мали. Тепер ви щасливі. Вам добре живеться. Праці його для вас — невмируща радість і гордість.

Дженніфер. І ви гадаєте, що все це зробили ви. Ах, докторе, докторе! Сер Патрік має рацію: ви вважаєте себе маленьким богом. Як ви можете до такої міри бути нерозумним? Ви ж не малювали цих картин, що становлять для мене невичерпну радість і гордощі, ви не сказали мені й слова, що звучало б у моїх вухах небесною музикою! Я й тепер прислухаюсь до них завжди, коли буваю стомлена чи засмучена. Ось чому я завжди й щаслива!

Ріджон. Так, тепер, коли він уже мертвий. А чи завжди ви були щасливі, коли він був живий?

Дженніфер (ображено). О, ви жорстокий, жорстокий. Коли він був живий, я не була свідома всієї повноти свого щастя. Я легковажно стомлювалась через дрібниці. Я була до нього недобра. Я недооцінювала його.

Ріджон (гірко сміючись). Ха-ха!

Дженніфер. Не ображайте мене, не блюзнірствуйте. (Вона схоплює книжку й притискає її до серця в нападі екстазу, вигукуючи). О, мій король людства.

Ріджон. Король людства! О, це надто потворно, надто смішно. Ми, жорстокі лікарі, ховали таємницю від вашої довірливости; але, як то буває з усіма таємницями, вона сама не втрималась. Прихована правда дозріває й пробивається до світла.

Дженніфер. Яка правда?

Ріджон. Яка правда? Ну, та, що Луї Дюбеда, король людства, був найдовершеніший і найдосконаліший шахрай, найпідлотніший негідник, найбезсердешніший егоїстичний мерзотник, що світ зав’язав своїй дружині.

Дженніфер (не збентежившись, спокійно й ніжно). Його дружина була найщасливіша в цілому світі жінка, докторе.

Ріджон. Ні, заприсягаюся всією правдою на землі, його вдова стала через нього найщасливіша в світі жінка, але вдовою вона стала через мене. А її щастя для меде є виправданням й нагородою. Тепер ви знаєте, що я зробив і якої я думки про нього. Гнівайтесь на мене, скільки хочете, принаймні, тепер ви знаєте, який я є. Але якщо вам будь-коли доведеться зацікавитись літньою людиною, ви знатимете, ким ви зацікавились.

Дженніфер (спокійно й ласкаво). Я, в усякому разі, не гніваюсь на вас, сер Коленсо. Я дуже добре знала, що вам не подобається Луї; але в тому не ваша провина — ви не розуміли, тільки й усього. Ви не могли ніколи повірити йому. Так само, як ви не визнаєте й моєї віри — це є своєрідне шосте чуття, якого ви не маєте. (З м’яким переконливим рухом до нього). Не думайте, що ви так страшенно вразили мене. Я дуже добре знаю, що ви розумієте під його егоїзмом. Він офірував усе для мистецтва. З деякого погляду він офірував навіть усіх...

Ріджон. Усіх, окрім самого себе. Але, роблячи так, він не мав права офірувати вас, а це дало мені право віддати його на офіру. Що я й зробив.

Дженніфер (хитаючи головою, шкодуючи його помилку). Він був один із тих чоловіків, який знав те, що знала кожна жінка — самоофірування є річ марна й боягузна.

Ріджон. Так, коли офіру не приймають і відкидають геть. А не тоді, коли вона правитиме за страву божества.

Дженніфер. Я не розумію цього. І не можу сперечатися з вами: ви досить розумний, щоб запаморочити мене, але не похитнути мене. Ви страшенно, дико неправий; отже, ви нездатні оцінити Луї.

Ріджон. О! (Бере секретарів примірник каталога). Я позначив тут п’ять картин, які я хотів би придбати...

Дженніфер. Для вас їх не продають. Хоч кредитори Луї домагались, щоб я їх продала, але сьогодні день мого народження; і сьогодні вранці їх усі купив для мене мій чоловік.

Ріджон. Хто купив?

Дженніфер. Мій чоловік.

Ріджон (запинаючись і невгаваючи). Що за чоловік? Чий чоловік? Який чоловік? Кого? Як? Що? Чи не хочете ви сказати, що ви вдруге вийшли заміж?

Дженніфер. А ви забули, що Луї не любив удів, і що люди, які в одному шлюбі жили щасливо, завжди беруть шлюб і вдруге?

Ріджон. Тоді я, виходить, заподіяв цілком безкорисне вбивство.

Входить секретар з пачкою каталогів.

Секретар. Щойно дістав перший випуск каталогів. Виставка відкрита.

Дженніфер (до Ріджона чемно). Я така рада, що вам сподобались картини, сер Коленсо. Доброго ранку!

Ріджон. Доброго ранку! (Він іде до дверей, вагається; повертається, щоб сказати ще щось, але відмахується від цього, як від непотрібної справи, й виходить).

Навернення капітана Брасбаунда

Дія перша

На пагорбі, що височиться над гаванню Моґадора, морського порту на західному узбережжі Марокко, у своєму садку, згідно з Вольтеровим заповітом, працює місіонер, користуючись з надвечірньої прохолоди. Це літній шотландець; душа його зазнала життєвих