Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

практику в медицині необхідно заборонити правом. Коли я спитала, чому так, він відповів, що приватні лікарі — це невігласи й легальні вбивці.

Ріджон. Так завжди думає громадський лікар про приватного. Ну, Бленкінсоп мусить знати. Він сам тривалий час був приватним лікарем. Гаразд, про мене ви говорили вже доволі багато. Поговорімо зі мною. Ви де в чому мені дорікаєте. Дорікання помічається у вашому голосі, у вашому обличчі, — ви вся сповнена докорів. Треба з цим покінчити.

Дженніфер. Тепер надто пізно дорікати. Повернувшись сюди й побачивши щойно вас, я здивувалась, як могли ви прибути сюди й спокійно розглядати його картини. Ви, однак, відповіли на це питання. Для вас він був тільки талановита бестія.

Ріджон (здригнувшись). О, не дорікайте! Ви ж розумієте, я не знав, що ви були тут.

Дженніфер (трохи підводить голову з лагідним поривом гордощів). Ви думаєте, що мені прикро тільки тому, що я почула ваші слова? Ніби це може стосуватись тільки мене чи його. Ви не бачите, яка це жахлива, справді, річ, що для вас живі створіння не мають душі.

Ріджон (скептично знизуючи плечима). За ввесь час моєї роботи з анатомії мені не доводилось стрівати такого органу, як душа.

Дженніфер. Мені здається, що такої дурниці ви не відважились би сказати нікому іншому, опріч жінки, розум якої ви зневажаєте. Коли б ви мене порізали, ви не могли б знайти мого сумління. То невже ви думаєте, що в мене його нема?

Ріджон. Я стрівав людей, які його не мали.

Дженніфер. Талановитих бестій! А ви знаєте, докторе, що дехто з наймиліших і найпевніших моїх друзів, яких я будь-коли мала, були тварини. А вам вони тільки матеріал для вівісекції. Наймиліший і найбільший з усіх моїх друзів мав красу й чуття любови, властиве тільки тварині. Я гадаю, що ви ніколи не можете відчувати того, що відчувала я, віддавши його в руки тих людей, хто боронить тортури тварин тільки тому, що вони тварини.

Ріджон. Ну, невже ви вважаєте нас кінець кінцем за таких жорстоких? Мені говорили, що хоч зі мною ви й порвали стосунки, однак з Блумфілдом Боннінґтоном та Вал-полом ви бачитесь щотижня. Я думаю, що це правда, бо вони тепер при мені ніколи не згадують про вас.

Дженніфер. Тварини в домі сера Ралфа, мов розпещені діти. Коли містерові Валполові потрібно вийняти скалку з лапи свого бульдоґа, я сама тримаю бідну тварину, а містер Валпол мусить вирядити сера Ралфа з кімнати. Місіс Валпол повинна говорити садівникові, щоб той не вбивав ос на очах у містера Валпола. Але є лікарі, жорстокі вдачею; так само, як є й такі, що звикають до жорстокости та безсердечности. Вони самі засліплені, не бачачи душі в тварин, а через те вони не бачать душі й у людей. Ви припустились страшної помилки щодо Луї, але ви не припустились би тої помилки, коли б не звикли робити ті самі помилки відносно собак. Ви не вбачали в них нічого іншого, окрім німих тварин; отож, ви не могли нічого вбачати й в Луї, як тільки талановиту бестію.

Ріджон (із раптовим наміром). Щодо нього, то я, в усякому разі, не помилявся.

Дженніфер. О докторе!

Ріджон (уперто). У всякому разі, щодо нього я не помилявся.

Дженніфер. А ви забули, що він помер?

Ріджон (показуючи рукою на картини). Він не помер. Він тут живе. (Бере книжку). І ось тут.

Дженніфер (схоплюється з палаючими очима). Покладіть назад. Як ви сміли доторкатись її?

Ріджон, уражений таким лютим вибухом, кладе книжку назад, благально знизавши плечима. Вона бере книжку собі й дивиться на неї, як на зневажену святиню.

Ріджон. Дуже шкода. Я бачу, що мені краще піти звідси.

Дженніфер (кладучи книжку назад). Прошу пробачити... Я знетямилася. Але це ще не... це тільки мій власний відбиток.

Ріджон. Для мене вона мала б зовсім інший зміст.

Дженніфер. Для вас вона мала б далеко більший зміст.

Ріджон. Тоді, виходить, ви знаєте, що я його вбив?

Дженніфер (раптом зворушена й розчулена). О, докторе, коли ви свідомі того... коли ви самі в тому зізнаєтесь... коли ви розумієте, що ви зробили, тоді все те потрібно простити. Спочатку я довірилась інстинктовно вашій силі; потім я подумала, що безсердечність помилково прийняла за силу. Не знаю, чи можна мені в тому дорікати? Але коли то була справді сила... коли то була тільки така помилка, яку ми всі інколи робимо... я була б така щаслива знову приятелювати з вами.

Ріджон. Я ж кажу вам, що тут не було ніякої помилки. Я ж Бленкінсопа вилікував; адже в тому не було ніякої помилки.

Дженніфер. Так, він видужав. О, не будьте до смішного гордий, докторе! Признайтесь у своїй помилці й тим порятуйте нашу дружбу! Пам’ятайте, сер Ралф дав Луї ваших ліків, і від того йому погіршало.

Ріджон. Я не можу фальшиво вдавати з себе вашого друга. Щось застряє мені в горлі — правда мусить виявитись. Тими ліками я лікував Бленкінсопа сам. І йому від того не стало гірше. Це небезпечні ліки — Бленкінсоп від них видужав, а Луї Дюбеда вони вбили. Коли я сам узявся лікувати, я вилікував. Коли ж за це береться інша людина, вони вбивають... інколи.

Дженніфер (наївно, все ще не зовсім тямлячи). Тоді навіщо ви дозволили серу Ралфові давати ті ліки Луї?

Ріджон. Я вам зараз скажу. Я зробив це тому, що любив вас.

Дженніфер (невинно здивовано). Люб... І це ви! Така літня людина!

Ріджон (мов громом прибитий, підносить свої кулаки вгору). Дюбеда, за тебе помстились! (Він опускає руки й сідає на лавку). Про це я ніколи й не думав. Уявляю, яким смішним філістером здаюсь я вам.

Дженніфер. Але... запевняю вас... я не хотіла вас образити, справді... Ви ж мусите бути старші за мене принаймні літ на двадцять.

Ріджон. О, цілком справедливо. А може, й більше.

Але за двадцять літ ви й самі зрозумійте, яку незначну різницю це становить.

Дженніфер. Та навіть і так, як могли ви думати, що я... його дружина... могла будь-коли думати про вас...

Ріджон (спиняючи її нервовим жестом). Так, так, так. Я цілком розумію: вам не потрібно втокмачувати мені.

Дженніфер. Але... Ох, тепер мені все розвидняється... Спочатку я була така здивована... невже ви одважитесь мені сказати, що ви, щоб задовольнити свої жалюгідні ревнощі, навмисне... ох! ох! убили його?

Ріджон. Думаю, що так. Але цей факт справді нагадує мені такі