Бернард Шоу - Вибрані твори. Том III

сусідньої кімнати, чудово й прекрасно одягнена, осяйна, з великою хусткою пурпурового пишно гаптованого шовку на плечах). Мені дуже шкода, що я змусила вас чекати.

Сер Патрік. Не варто про це згадувати, мадам.

Б. Боннінґтон. (Здивовані, всі разом зніяковіло жебоніють). Зовсім ні, зовсім ні.

Ріджон. То байдуже.

Валпол. Принаймні нема про що говорити.

М-с Дюбеда (підходячи до них). Я почуваю, що мушу ще раз потиснути руку його друзям, перш ніж ми розлучимося сьогодні. Ми разом зазнали великого привілею та глибокого щастя. Я думаю, що відтепер надалі ми вже не можемо вважати себе за звичайних людей. Ми були свідками чудового явища, і це дає нам віру, це визначає певний ідеал, якого ніхто інший не має. Життя завжди буде чудове для нас, — смерть завжди буде прекрасна для нас. Невже ми не можемо потиснути одне одному руки?

Сер Патрік (тиснучи руки). Пам’ятайте ж — усі документи краще передати нотаріусові. Нехай він сам у всьому розбереться і все влаштує. Ви ж знаєте, цього вимагає закон.

М-с Дюбеда. О! Дякую вам! Я цього не знала. (Сер Патрік виходить).

Валпол. Прощавайте. Я сам себе лаю. Я мусив домагатись операції. (Виходить).

Б. Боннінґтон. Я пришлю відповідних людей; вони знають, що треба робити: ви не матимете ніяких турбот. Прощавайте, моя мила пані. (Виходить).

Ріджон. Прощавайте! (Пропонує свою руку).

М-с Дюбеда (з лагідною величністю відхиляючи руку). Я сказала: «Його друзям», сер Коленсо. (Він кланяється й виходить).

Вона знімає велику шовкову хустку та йде в глиб сцени, щоб прикрити небіжчика.

Дія п’ята

Одна з невеличких картинних ґалерей на Бонд-стріт. З обох боків від входу розвішано картини. Близько від середини ґалереї стоїть письмовий стіл, за яким модно одягнений секретар сидить спиною до входу, читаючи коректу каталога. Кілька відбитків нової книжки лежать на конторці, на циліндрі та розкішному біноклі. Збоку, ліворуч, трохи позад нього, невеличкі двері, на яких написано «Приватне». Поблизу від нього, з того ж самого боку, м’яка лавка паралельно до стін, укритих картинами Дюбеда. Два паравани, також укриті картинами, стоять недалеко від кутків, праворуч і ліворуч від входу.

Дженніфер дуже гарно одягнена й, очевидно, дуже щаслива й вдоволена, входить у ґалерею через двері з написом «Приватне».

Дженніфер. Каталоги вже готові, містере Денбі?

Секретар. Ще ні.

Дженніфер. Який сором! Пройшло вже чверть години. Менш як за півгодини почнеться приватний огляд.

Секретар. Я думаю, що мені краще збігати до друкарні й підігнати їх.

Дженніфер. О, коли б ви були такий добрий, містере Денбі! Я тим часом сяду на ваше місце.

Секретар. Коли хто прийде завчасно, не зважайте на нього. Доглядач не пропустить нікого, не знавши його. У нас є кілька людей, що люблять приходити раніш від публіки, люди, які справді купують і ми справді раді їх стрінути. А ви бачили замітки в «Пензлі та олівці» і в «Мольберті»?

Дженніфер (обурено). Так, найганебніша річ! Вони пишуть так поблажливо, ніби були начальниками над містером Дюбеда. Забравши стільки сиґар й сандвічів, що вони їх дістали від нас у день преси, випити стільки трунків, що ми їм поставили, — я, справді, вважаю, що вони безчесно зробили, написавши так. Я сподіваюсь, ви не послали їм на сьогодні квитків?

Секретар. О, вони вдруге не прийдуть: сьогодні не буде сніданку. Перші відбитки вашої книжки вже прислали. (Показує на нові відбитки).

Дженніфер (дуже схвильована, кидається до книжки). Дайте мені її. О, вибачте, мені на хвилину! (Вона вибігає у двері до приватного приміщення).

Секретар виймає з шафи у столі люстерко й чепуриться перед ним, перш ніж вийти. Входить Ріджон.

Ріджон. Доброго ранку. Ви дозволите, сподіваюсь, оглянути картани до відкриття виставки?

Секретар. Авжеж, сер Коленсо. Мені дуже шкода, що не прислані ще каталоги; я збираюсь піти й довідатись, що з ними. Але ось тут мій власний примірник, коли ваша ласка.

Ріджон. Дякую. А то що? (Він бере одну з нових книжок).

Секретар. Допіру вийшла з друку. Перший відбиток книжки місіс Дюбеда «Життя мого небіжчика чоловіка».

Ріджон (читає назву). «Історія короля людства. Написала його дружина». (Розглядає портрета на обкладинці). Так, це він. Я гадаю, ви його знали?

Секретар. О, ми його знали. У всякому разі, мабуть, краще, ніж знала його вона, сер Коленсо.

Ріджон. Я також його знав. (Вони кидають один на одного значущий погляд). Піду оглянути.

Секретар одягає циліндра й виходить. Ріджон починає оглядати виставку. Раптом він повертається назад, бере зі столу бінокля й дуже пильно додивляється картин. Він зітхає, трясе головою, ніби змушений погодитись з незвичайним зачаруванням і вартістю картин, далі дивиться на каталог, що його дав секретар. Оглядаючи й далі, він зникає за параваном. Повертається зі своєю книжкою Дженніфер. Оглянувшись навкруги, вона зостається вдоволена, що сама тут. Вона сідає до столу й захоплено читає спогади — свою першу друковану книжку, сердечно задоволена зі всього написаного. Показується Ріджон, обличчям до стіни, пильно оглядаючи картини. Поглянувши в бінокль, він відступає на кілька кроків, щоб здаля оглянути одну з більших картин. Почувши його кроки, Дженніфер мерщій закриває книжку, озирається навкруги, впізнає його й пильно, скам’яніло дивиться на нього. Він ступає на один крок назад і підходить іще ближче до Дженніфер.

Ріджон (хитає головою, як і раніш, несподівано вигукнувши). Талановита бестія! (Вона вся червоніє, ніби він ударив її. Він повертається, щоб покласти бінокля на конторку й зустрічається віч-у-віч з її пильним поглядом). Прошу пробачити! Я думав, що сам-один тут.

Дженніфер (опанувавши себе й кажучи певно й серйозно). Дуже рада, що стрілася з вами, сер Коленсо Ріджоне. Вчора я стрілася з доктором Бленкінсопом. Можу привітати вас з чудовим лікуванням!

Ріджон (не знаходить слів; у замішанні робить жест ухвали, хвилину помовчавши, кладе на стіл бінокль і секретарів каталог).

Дженніфер. Він виглядав здоровим, сильним, щасливим. (Якусь хвилину дивиться на стіну, порівнюючи щасливу долю Бленкінсопа з долею художника).

Ріджон (приглушеним голосом, усе ще зніяковілий). Так, йому пощастило.

Дженніфер. Дуже пощастило. Життя його врятовано.

Ріджон. Я розумію, що його призначили на медичного офіцера здоров’я. Він дуже добре лікував голову одної районової ради.

Дженніфер. Вашим способом лікування?

Ріджон. Ні. Мені здається, фунтом слив-ренклодів.

Дженніфер (з глибокою серйозністю). Як смішно!

Ріджон. Так. Життя не перестає бути смішним, коли люди помирають, і не перестає бути серйозним, коли люди сміються.

Дженніфер. Доктор Бленкінсоп сказав мені одну дивну річ.

Ріджон. Що саме?

Дженніфер. Він сказав, що приватну медичну